Постанова ВГСУ від 30.10.2014 року у справі №910/3849/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року Справа № 910/3849/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ладья Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року у справі № 910/3849/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ладья Плюс" до споживчого товариства "Діамед" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У березні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 9 522,74 грн. та пені в сумі 234,77 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання з оплати одержаного товару за договором купівлі-продажу від 03.01.2012 року № 52/12 та за видатковими накладними від 30.10.2013 року № ЛП000007942, від 21.11.2013 року № ЛП000008520, від 23.12.2013 року № ЛП000009307.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2014 року (суддя Князьков В.В.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року (судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г., Агрикова О.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року розгляд справи було відкладено на 30.10.2014 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.01.2012 року між ТОВ "Ладья Плюс" (продавець, постачальник) та СТ "Діамед" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 52/12 за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари медичного призначення, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і розрахуватись з постачальником на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору сторонами погоджено, що асортимент, кількість і ціна товару вказується в товарно-транспортних накладних або в рахунку-фактурі продавця, що є невід'ємною частиною договору.

В пунктах 3.1 та 3.4 визначено, що ціна товару вказується в товарно-транспортній накладній. Загальна сума договору визначена сумою вартості поставленого товару покупцю згідно товарно-транспортних накладних продавця, які є невід'ємною частиною цього договору.

За п. 4.4 договору товар вважається прийнятим покупцем по кількості - згідно кількості, яка вказана у товарно-транспортній накладній, по якості - згідно сертифікатів якості заводу-виробника та згідно висновку. В разі невідповідності, складається Акт розбіжностей в присутності представника продавця. Право власності на поставлені товари переходить від постачальника до покупця в момент отримання останнім товару від постачальника (перевізника) за видатковою накладною.

Згідно з п. 8.1 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2013 року.

03 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору від 03 січня 2012 року № 52/12 згідно якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2015 року.

За твердженням позивача на виконання умов договору ним здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 9 522,74 грн., згідно з видатковими накладними від 30.10.2013 року № ЛП000007942 на суму 2 998,31 грн.; від 21.11.2013 року № ЛП000008520 на суму 3 354,46 грн.; від 23.12.2013 року № ЛП000009307 на суму 3 169,97 грн.; однак, відповідач в порушення умов договору оплату поставленого товару не здійснив.

Зазначені видаткові накладні з боку відповідача підписані ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з відтиском штампу СТ "Діамед".

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості та пені у зв'язку з не виконанням зобов'язання з оплати одержаного товару за договором купівлі-продажу.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості та пені обґрунтовано відсутністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної заборгованості у зв'язку з недоведеністю обставин здійснення поставки товару продавцем та його отримання покупцем.

Проте визнати, що наведені судами мотиви ґрунтуються на дійсних обставинах справи та ними дана належна правова оцінка, не можна.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові у зв'язку з недоведеністю передачі товару за спірними накладними покупцю, виходив із наявності заперечень відповідача щодо отримання товару та відсутності в матеріалах справи довіреностей, виданих на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В той же час, апеляційний суд відхилив клопотання позивача про залучення до матеріалів справи довіреностей від 23.12.2013 року № 3990, від 30.10.2013 року № 2859 та від 21.11.2013 року № 3691, які виписані відповідно на ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (особи, які приймали спірний товар), оскільки позивачем не надано обгрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Втім, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що оригінали довіреностей, надані представником позивача в судовому засіданні 23.04.2014 року, були предметом дослідження в суді першої інстанції, про що зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 11.06.2014 року (т. 1, а.с. 186), але не були залучені до матеріалів справи, а тому висновок апеляційного суду про відхилення зазначеного клопотання є хибним і таким, що не відповідає матеріалам справи.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що вказані видаткові накладні, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених вимог, оформлені з порушенням ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, не містять відтиску печатки відповідача та підпису особи, уповноваженої відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей без довіреності, у зв'язку з чим не доводять факту поставки товару.