ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2014 року Справа № 902/88/14
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Студенця В.І., за участю представника позивача ОСОБА_1 (дов. від 15.12.2013), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" на рішення Господарського суду Вінницької області від 4 квітня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 травня 2014 року у справі № 902/88/14 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" про стягнення 49 490 грн,
УСТАНОВИВ: У січні 2014 року приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Гарантія" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" про стягнення в порядку регресу 49 490 грн виплаченого страхового відшкодування.
Відповідач позов не визнав.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 4 квітня 2014 року (суддя Ф. Колбасов), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 травня 2014 року, позов задоволено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами абзацу "г" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-праової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 43 і 84 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Гарантія" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Господарськими судами встановлено, що 11 березня 2011 року між відкритим акціонерним товариством "Страхове товариство "Гарантія" (після зміни назви - приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Гарантія") в особі Вінницької філії (страховик) та приватним акціонерним товариством "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" (страхувальник) укладено договір (поліс) № АА/2039325 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - договір).
Відповідно до умов договору забезпеченим транспортним засобом є автомобіль НОМЕР_1 та договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/3301045, згідно якого забезпеченим транспортним засобом є причіп "МАЗ 83781" д.н.з. НОМЕР_2.
16 грудня 2011 року на 454 км автодороги Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка водій товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" ОСОБА_2 керував автомобілем НОМЕР_3 з причепом "МАЗ 83781", д.н.з. НОМЕР_2, з якого відлетіло колесо та здійснило зіткнення з автомобілем НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_3 У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "Крайслер" отримав механічні пошкодження.
Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2012 року водія ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Відповідно до протоколу адміністративного правопорушення від 16 грудня 2011 року № 21391 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок управління водієм ОСОБА_2 несправним транспортним засобом. Свою вину у вчиненні правопорушення водій визнав, про що зазначено в постанові Немирівського районного суду Вінницької області.
Громадянин ОСОБА_2 з листопада 2008 року працює водієм у товаристві з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство-10556" і заподіяв шкоду власнику автомобіля "Крайслер" при виконанні трудових обов'язків.
20 грудня 2011 року до приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" із заявою звернувся ОСОБА_3, якою, зокрема, повідомив про дорожньо-транспортну пригоду та просив виплатити йому страхове відшкодування. У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу САЕ 515138 власником автомобіля НОМЕР_5 зазначено ОСОБА_4, а також указано, що ОСОБА_3 має право користування даним автомобілем.
Згідно звіту про експертну оцінку колісного транспортного засобу від 12 лютого 2012 року вартість відновлюваного ремонту автомобіля НОМЕР_6 складає 98 757 грн.
Відповідно до договору ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 50 000 грн.
На підставі страхового акта від 9 квітня 2012 року № 2-14/02.1/12 та полісу від 11 березня 2011 року № АА/3301045 приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Гарантія" сплатило потерпілій особі ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 49 490 грн.
У вересні 2013 року страховик звернувся з вимогою відшкодувати цю суму, проте страхувальник зобов'язання не виконав, що й спричинило спір.
За правилами статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Правила про відшкодування шкоди, яка заподіяна третій особі, встановлені, зокрема, статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхових сум відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до абзацу "г" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у разі, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Згідно вимог статті 33 Закону України "Про дорожній рух" технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За таких обставин у позивача на підставі абзацу "г" підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникло право регресу до відповідача і господарські суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Усупереч вказаним статтям, відповідач не надав господарським судам доказів, які спростовують позовні вимоги.
Сервіси для юристів