ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2016 року Справа № 902/1293/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.
розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуПриватного сільськогосподарського підприємства "Господар-Плюс"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.03.16
у справі№902/1293/14господарського судуВінницької областіза позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Господар-Плюс"до1.Спілки (об'єднання) громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря", 2.Приватного малого підприємства "Ювасер", 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-ВВ", 4.Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької областітреті особи1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецький райсількомунгосп", 2. Фермерське господарство "Добробут - БСГ"провизнання права власності на майноза участю представників від:позивачаВласова Л.П. (директор), Крот А.Ю. (дов. від30.06.16)відповідачівБень В.В. (дов. від 24.06.16), Клюцківський Л.І. (голова), Богданова С.Д. (дов. від 29.06.16), Бугай С.Р. (голова)третіх осібне з'явилися, були належно повідомлені
В С Т А Н О В И В :
Приватне сільськогосподарське підприємство "Господар-Плюс" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання права власності на майно, яке розташоване у с. Володіївці Чернівецького району Вінницької області.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.12.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Банаська О.О., суддів: Колбасова Ф.Ф., Яремчука Ю.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.03.16 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Розізнаної І.В., суддів: Петухова М.Г., Філіпова Т.Л.), у позові відмовлено за недоведеністю.
Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що позивач зобов'язаний доказувати лише те, що ним набуто спірне майно на законних підставах й що це право підлягає захисту у порядку, передбаченому ст.392 ЦК України. Так, договір купівлі-продажу від 30.11.01, довіреність серія ДАЕ від 10.12.01 №275217, накладна від 10.12.01 №26, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.02, рішення третейського суду від 15.11.05 і від 09.12.05, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно підтверджують законність набуття позивачем права власності на спірне майно.
ПМП "Ювансер" подало заперечення на касаційну скаргу, в якій заперечує проти її доводів, судові акти просить залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Приватне сільськогосподарське підприємство "Господар-Плюс" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання права власності на майно, яке розташоване у с. Володіївці Чернівецького району Вінницької області (перелік наведений у судових актах). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач в якості підстави позовних вимог посилається на реєстрацію за ним права власності на спірні об'єкти нерухомого майна, керуючись рішеннями постійно діючого третейського суду "Третейська ініціатива" Всеукраїнської громадської асоціації "Асоціація спеціалістів в аграрній сфері" у справах від 15.11.05 №12/09.2, від 09.12.05 №15/05.02, від 09.12.05 №16/05.02 та від 09.12.05 №17/05.02, якими проведено реєстрацію права власності, що у подальшому скасована за наслідком розгляду адміністративної справи №4/111-07. В якості нормативного правового обґрунтування заявленого позову позивач посилається на положення ст.ст.26, 48, 49 ЗУ "Про власність", ст.ст.47, 86, 94-95, 128, 224, 225 ЦК УРСР, ст.ст.15-16, 328, 334, 392 ЦК України.
Після скасування державної реєстрації права власності виникла необхідність у визнанні за позивачем права власності на спірне майно, який в якості правової підстави набуття ним права власності вказує на договір купівлі-продажу від 30.11.01 укладений з Приватним малим підприємством "Світоч" (ліквідоване 11.06.03), що, в свою чергу, придбало його згідно договору купівлі-продажу від 20.12.96 у Спільного малого підприємства-товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецький райсількомунгосп" (перереєстроване у ТОВ "Чернівецький райсількомунгосп"). Останнє набуло спірне майно у Колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" за договором купівлі-продажу від 04.11.96, який схвалений загальними зборами колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" 20.12.96.
Всі вищевказані договори на відчуження нерухомого майна укладені у простій письмовій формі, та не пройшли державну реєстрацію, хоча, відповідно до ст.227 ЦК УРСР (чинного на момент їх укладення), мали бути укладені з дотриманням вищевказаних вимог. А зі змісту ст.ст.47-48 ЦК УРСР, недодержання цих вимог є підставою для недійсності такого договору.
Суди зробили висновок про відсутність доказів реального виконання сторонами договорів від 04.11.96 та від 20.12.96, тому, укладаючи договір від 30.11.01 ПМП "Світоч" не було власником відчужуваного майна й набуття права власності на спірне майно ПСП "Господар-Плюс" не є правомірним. Суди виходили з наступного. Зміст договору від 04.11.96 свідчить про придбання об'єктів покупцем у безготівковому порядку, шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок продавця, який зобов'язаний передати предмет договору покупцю у користування. Право власності виникає у момент остаточного розрахунку. При цьому п.п.2.2, 3.1 договору суперечать змісту рішення загальних зборів від 20.12.96, на яких передбачалася передача майна підприємства у рахунок погашення існуючої заборгованості перед ТОВ "Чернівецький райсількомунгосп".
Матеріали справи не містять доказів проведення розрахунків ТОВ "Чернівецький райсількомунгосп" за договором від 04.11.96, чи зміни порядку проведення розрахунків у встановленому порядку (взаємозаліку в рахунок дійсно існуючої заборгованості продавця перед покупцем) та набуття права власності набувачем, а також належних та допустимих доказів передачі майна від КСП "Зоря" до ТОВ "Чернівецький райсількомунгосп", що з урахуванням умов договору свідчить про відсутність у ТОВ "Чернівецький райсількомунгосп" права власності на спірний об'єкт майна й те, що вказане майно не вибуло з володіння КСП "Зоря".
Аби узаконити вищевказані договори мали місце рішення Постійнодіючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Асоціація спеціалістів в аграрній сфері "Третейська ініціатива" від 15.11.05 №12/09.02, від 09.02.05 №15/05.02, від 09.12.05 №16/05.02 та від 09.02.05 №17/05.02, якими визнано право власності на спірне майно за позивачем.
Втім, ці рішення не були взяті до уваги судами, а Вищий господарський суд України вважає такий підхід правомірним, з огляду на слідуюче.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.01.08 №1-рп/2008, правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ (п.3 мотивувальної частини ухвали КСУ від 14.10.97 №44-з).
Згідно з положеннями ч.1 ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Тому, у контексті ст.55 Конституції України, органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України, шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (ст.46), а самі ці рішення, ухвалені у межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз.7 ст.ст.2-3 ЗУ "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 КУ.
Позовні вимоги позивача ґрунтуються на рішеннях Постійнодіючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Асоціація спеціалістів в аграрній сфері "Третейська ініціатива" від 15.11.05 №12/09.02, від 09.02.05 №15/05.02, від 09.12.05 №16/05.02 та від 09.02.05 №17/05.02.
Колегія суддів вважає, що вищевказані рішення Постійнодіючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Асоціація спеціалістів в аграрній сфері "Третейська ініціатива" є обов'язковими лише для сторін спору, не можуть мати преюдиціального значення при розгляді даної справи та не підпадають під визначення правовстановлюючого документу.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Статтею 6 ЗУ "Про третейські суди" визначена підвідомчість справ третейським судам. Справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство не підвідомчі третейським судам.
Аналіз цієї норми закону дає підстави для висновку, що справи за делегованими повноваженнями зазначеного кола осіб також не підвідомчі третейським судам.
Сервіси для юристів