ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2015 року Справа № 5024/1350/2011 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Чернов Є.В. - головуючий, Корнілова Ж.О. Кузьменко М.В.,за участю представників: Генеральної прокуратури України Фонду державного майна України Федерація професійних спілок України дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" ЗАТ лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця" Попенко О.С. Склярук Ю.В. Хоменко А.В. Самойленко В.І. Счастливенко Ю.Г.розглянув касаційну скаргудочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" ЗАТ лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 рокуу справі№ 5024/1350/2011 господарського суду Херсонської областіза позовомПрокурора Голопристанського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо за участю третіх осіб:дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" ЗАТ лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця" Херсонське державне бюро технічної інвентаризації Федерація професійних спілок Українипрозаборону експлуатації будівлі; визнання права власності та витребування майнаВ С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.09.2011р. (суддя Задорожна Н.О.) позов задоволено у повному обсязі.
Рішення мотивоване тим, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 року (судді: Жеков В.І., Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т.) рішення господарського суду Херсонської області від 12.09.2011р. залишино без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками про обґрунтованість вимог позову про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки свідоцтво про право власності на спірний об'єкт ЗАТ ЛОЗ ПУ "Укрпрофорздоровниця" отримано за відсутності правових підстав і в порушенні приписів ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 392 ЦК України, що встановлено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015р. у справі №5024/1928/2011.
Що стосується тверджень апелянта щодо пропуску прокурором строку позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами, колегія суддів апеляційної інстанції зазначені твердження до уваги не приймає та зазначає, що відповідно до положень ст. 83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадських організацій або громадян, а згідно з п.4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, чинної на час розгляду спору, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Скаржник доводить, що судом не було надано оцінки договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, який було укладено між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України згідно з яким спірне майно закріплено Федерацією незалежних профспілок України на праві власності; позивачем не надано доказів визнання цього договору недійсним, не доведено належними доказами належність спірного майна до загальнодержавної власності.
Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" прийнято 10.09.1991 року, тобто вже після укладення зазначеного договору, тому його положення не можуть бути поширені па цей договір. ст. З Закону встановлено, що недійсним визнаються майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року. Зазначений же договір було укладено до введення мораторію, а тому посилання на цей Закон є необґрунтованими та безпідставними.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі № 137/7 встановллено що майно, на базі якого було створено ЗАТ ЛОЗ "УКРПР0Ф03Д0Р0ВНИЦЯ", передано Радою Міністрів УРСР Укрпрофраді, правонаступником якої є Рада Федерації незалежних профспілок України, що вбачається з установчих документів профспілкового об'єднання.
Право профспілок на володіння, користування і розпорядження ним майном, в тому числі спірним майном, не оспорене, а тому відповідно до ст. ст. 28, 48, 49 Закону України "Про власність" є правомірним.
Ні в строк до 15 березня 1992 року, так і до даного часу, ані Федерація незалежних профспілок України, ані ЗАТ ЛОЗП "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.
Посилання на постанову ВР УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506-ХІІ, якою вводився мораторій на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління безпідставне, оскільки зазначена постанова не могла поширюватися па правовідносини зі створення ЗАТ "УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ", оскільки ініціатором передачі майна до статутного капіталу товариства органи державної влади і управління не виступали.
Постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України» від 10 квітня 1992 року та «;Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04 лютого 1994 року в частині визначення правонаступника майна інших загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та передачі його тимчасово Фонду державного майна України, а також про віднесення такого майна до загальнодержавної власності, не стосується майна, переданого у власність Федерації професійних спілок України в установленому законодавством порядку.
Таким чином, скаржник вважає, що майно професійних спілок Союзу РСР та України не відносилось і не відноситься до державної власності. Право профспілок на володіння, користування і розпорядження цим майном, в тому числі спірним майном, не оспорене, а тому відповідно до ст. ст. 28, 48, 49 ЗУ "Про власність" є правомірним.
Скаржник доводить порушення норм ст.ст. 256, 267, 268 ЦК України про позовну давність, вважає, що в позові повинно бути відмовлено також у зв'язку із впливом позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався з 01.05.1992 р., оскільки відповідно з Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадянських органі задій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» Фонд державного майна України зобов'язано прийняти майно підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.
Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, які взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення відповідач позов не визнав з тих підстав, що за вимогами, які заявлені позивачем, минув термін позовної давності.
Касаційна інстанція зазначає, що встановлення законом позовної давності, тобто строку для захисту порушеного права, а також наслідків пропуску цього строку обумовлено необхідністю забезпечити стабільність цивільних правовідносин
Позовна давність є строком, встановленим законом для примусового виконання обов'язку, вчинення дій з метою захисту чи відновлення порушених чи оспорюваних прав.
Можливість реалізації порушеного права означає, що у позивача повинні бути підстави для пред'явлення вимоги, тобто, що належні йому суб'єктивні права на майно порушені відповідачем.
Відхиляючи доводи відповідачів про застосування позовної давності місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов заявлений прокурором в інтересах ФДМУ в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності, визначивши початок перебігу строку позовної давності з моменту проведення прокуратурою перевірки законності відчуження спірного майна Федерацією профспілок України за завданням Генеральної прокуратури України від 03.06.2011 р., отриманим 09.06.2011 р..
Погодившись з рішенням щодо задоволення вимог прокурора про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції курувався положеннями ст. 83 ЦК УРСР та п.4 ч. 1 ст. 268 ЦК України які, відповідно, не поширюють позовну давність на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадських організацій або громадян та на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
При усуненні розбіжностей місцевого та апеляційного господарського суду в питанні поширення позовної давності на спірні правовідносини суд касаційної інстанції виходить з наступних мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся з даним позовом 12.07.2011 р.
Відповідно до норм 4 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (01.01.2004р).
Сервіси для юристів