ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2014 року Справа № 914/1780/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення від та на постанову відГосподарського суду Львівської області 03.07.2013 Львівського апеляційного господарського суду 28.11.2013у справі Господарського суду№ 914/1780/13 Львівської області за позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4за участюПрокурора міста Львовапрозобов'язання звільнити і повернути нежитлові приміщення
у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача - прокуратури ОСОБА_4; Козакова І.М.;ВСТАНОВИВ:
14.05.2013 Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання звільнити і повернути нежитлові приміщення.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2013 у справі № 914/1780/13 (суддя Запотічняк О.Д.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий суддя, судді Давид Л.Л., Данко Л.С.), зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 162,9 м2.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 у справі № 914/1780/13, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача звільнити та повернути Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 162,9 м2.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає, або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (Така правова позиція викладена у п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, строк дії договору оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008 закінчився 30.01.2013.
Як у відзиві на позовну заяву (т. 1 а. с. 50-51), так і в апеляційній і касаційній скаргах відповідач заперечує те, що позивач надсилав йому повідомлення про припинення дії договору оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008.
Суд першої інстанції спростовуючи доводи відповідача про неотримання ним повідомлення про припинення дії договору оренди виходив з того, що доказом надсилання відповідачу повідомлення № 2302-вих-439 від 08.02.2013 про припинення договірних стосунків на адресу: АДРЕСА_1 є повідомлення № 7900605294223, а на адресу: АДРЕСА_3, є повідомлення № 7900605294231; відповідно до листа заступника начальника Поштампу-ЦПЗ № 1 за адресою: АДРЕСА_3 на прізвище ОСОБА_4 надходив 13.02.2013 рекомендований лист № 7900605294231 з Львів-6 та за адресою: АДРЕСА_2 на прізвище ОСОБА_4 надходив 13.02.2013 рекомендований лист № 7900605294223 з Львів-6.
В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, повідомлення №№ 7900605294231, 7900605294223, на яких ґрунтується висновок суду першої інстанції, відсутні в матеріалах справи. При цьому, з наданого позивачем списку згрупованих поштових відправлень (т. 1 а. с. 43), на підтвердження відправлення повідомлення № 2302-вих-439 від 08.02.2013, не вбачається за якими саме номерами були відправлені рекомендовані листи.
В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув наведені порушення допущені місцевим господарським судом.
З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Сервіси для юристів