Постанова ВГСУ від 30.03.2017 року у справі №910/11378/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року Справа № 910/11378/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 18.08.2016 Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016у справі№ 910/11378/16Господарського судуміста Києваза позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"доПриватного акціонерного товариства "Київрічсервіс"простягнення 91547,55 грнза участю представників:

позивача: Акімова А.В., дов. від 26.12.2016;

відповідача: Коваленко С.В., дов. від 01.12.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 у справі №910/11378/16 (суддя - Шкурдова Л.М.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 61031,70 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мартюк А.І., судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 у справі №910/11378/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В іншій частині рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між КП "Київський метрополітен" (Орендодавець) та ПАТ "Київрічсервіс" (Орендар) 30.11.2010 укладено договір оренди № 109-Упр(Ор)-10, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 28.05.2009 № 540/1596 передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротонельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об'єкт оренди, за адресою: станція метро "Оболонь" (вестибюль № 1), загальною площею 33,75 м2 для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.4 договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен".

За користуванням об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання додаткової угоди, згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди становить без ПДВ 73,46 грн за 1 м2 орендованої площі, що в цілому складає 2 479,20 грн (п. 3.1 договору з урахуванням додаткової угоди від 28.12.2012 № 1).

Згідно з п. 3.4 договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Оплата по договору проводиться Орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві (п. 3.5 договору).

Пунктом 9.1 договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 28.05.2009 № 540/1596 діє з 01.12.2010 до 28.11.2013 (2 роки 364 дні).

Згідно акту прийому-передачі майна в оренду від 01.12.2010 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду частину підземного переходу станції метро "Оболонь" (вестибюль № 1), визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) загальною площею 33,75 м2, проте в термін, визначений умовами п. 9.1 договору, об'єкт оренди повернуто Орендодавцю не було.

Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до акта приймання-передачі майна від 30.09.2015, об'єкт оренди було повернуто Орендарем в порядку виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.07.2015про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у справі № 910/9072/15 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача за період з квітня 2015 року по вересень 2015 року 30515,85 грн орендної плати за час фактичного користування нерухомим майном та неустойку в сумі 61031,70 грн, нараховану відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ГК України, ЦК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача 61031,70 грн неустойки.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).