Постанова ВГСУ від 30.03.2016 року у справі №908/2824/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 908/2824/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Панової І.Ю.,розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києвіна постановувід 30.07.2015 господарського суду Запорізької областіта постановувід 01.12.2015 Донецького апеляційного господарського судуу справі№ 908/2824/14 господарського суду Запорізької областіпро банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техно-Прогрес", м. ЗапоріжжяліквідаторВасиленко С.В., с. Пісківка Київської областів судовому засіданні взяли участь представники:

ДПІ у Подільському районі ліквідаторКравчук В.О., довір.; Василенко С.В., посв.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.08.2014 порушено провадження у справі №908/2824/14 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техно-Прогрес" (далі - ТОВ "НВК "Техно-Прогрес", боржник) в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-V, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Запорізької області від 04.09.2014 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії Василенка С.В., зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 за результатами розгляду апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вказану постанову суду першої інстанції скасовано з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Постановою господарського суду Запорізької області від 30.07.2015 (суддя Ніколаєнко Р.А.) визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії Василенка С.В., зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

Суд першої інстанції виходив з того, що боржником дотримано порядок добровільної ліквідації юридичної особи та наявні усі передбачені нормами Закону про банкрутство передумови для здійснення провадження у дані справі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.12.2015 (судді: Геза Т.Д. - головуючий, Сгара Е.В., Будко Н.В.) за результатами розгляду апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі, скаржник) постанову суду першої інстанції залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, провадження у справі припинити.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 95 Закону про банкрутство, ст. ст. 105, 111 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про порушення ліквідатором боржника порядку проведення процедури добровільної ліквідації.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідне правило передбачено ч. 3 ст. 110 ЦК України, яка містить загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

Спрощена процедура банкрутства, яка передбачена ст. 95 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

Так, імперативними приписами абз. 2 ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство встановлено, що обов'язковою передумовою для звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Також відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, яка має універсальний характер, заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат.

Отже, нормами Закону про банкрутство встановлено додаткову вимогу щодо заяви боржника у разі ініціювання ним провадження у справі про власне банкрутство (у т.ч. за ст. 95 Закону про банкрутство) - обов'язкову наявність у такого заявника майна, достатнього для покриття судових витрат, пов'язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство. У визначенні таких витрат слід враховувати, зокрема, оплату винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування його витрат (поштових, транспортних тощо), а також витрат на публікацію оголошень у справі, судового збору, сплаченого кредиторами тощо. Так, враховуючий встановлений ст. 37 Закону про банкрутство строк ліквідаційної процедури та розмір оплати послуг ліквідатора відповідно до ст. 115 Закону про банкрутство, мінімальна сума судових витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) за період ліквідаційної процедури становить 29 232 грн., а ставка судового збору за звернення до суду із заявою про грошові вимоги до боржника на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство складав 1 218 грн. (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Щодо призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, колегія суддів зазначає, що таке призначення здійснюється господарським судом у виняткових випадках, оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) може підпадати під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника у розумінні ст. 1 Закону про банкрутство.

При зверненні з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржник вказав про наявність у нього активу в сумі 9 000 грн., тоді як визнана ним кредиторська заборгованість становить 400 039, 55 грн.

Отже, зазначений боржником обсяг активів є недостатнім для покриття судових витрат навіть у мінімальному обсязі, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 7 статті 16 Закону про банкрутство суд відмовляє в порушенні провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, передбачених статтею 15 цього Закону.

У свою чергу частина 1 статті 15 Закону про банкрутство у якості підстави для повернення заяви про порушення справи про банкрутство визначає невідповідність заяви змісту вимог, зазначених у цьому Законі.

Аналіз вищезазначених норм Закону про банкрутство свідчить, що відсутність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, які були проігноровані судами попередніх інстанцій.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про незаконність прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень у зв'язку з наявністю правових підстав для припинення провадження у справі про банкрутство згідно з п. 12 ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство та пп. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За таких обставин оскаржувані постанова суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі - припиненню, як безпідставно порушене.