ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2016 року Справа № 924/496/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2016у справі№ 924/496/16 Господарського судуХмельницької областіза позовомЗаступника керівника Староконстянтинівської місцевої прокуратури в інтересах державидо- Ямпільської селищної ради - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання недійсним рішення селищної ради та договоруза участю представників: прокуратури /позивачаКравчук О.А. - прокурор посвідч. № 043796відповідачів- не з'явився; - Кедрун Л.С.- адвокат, договір від 26.11.2016
ВСТАНОВИВ:
31.05.2016 Заступник керівника Староконстянтинівської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави до господарського суду з позовом до Ямпільської селищної ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення сорокової сесії Ямпільської міської ради шостого скликання № 9 від 25.05.2015 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована в АДРЕСА_1" та договору про встановлення земельного сервітуту для будівництва та обслуговування будівель торгівлі від 01.07.2015, укладений відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовано приписами статей 203, 215, 235, 401, 404 Цивільного кодексу України, доводами про удаваність зазначеного вище правочину, який має на меті приховати правовідносини з оренди земельної ділянки, що вбачається з невідповідності змісту наданого договором права користування земельною ділянкою підставам для встановлення сервітуту; прокурор вказує на порушення приписів статті 134 Земельного кодексу України щодо передачі в оренду земельних ділянок державної чи комунальної форми власності на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_4 проти позову заперечила, вказавши, що позивач не зазначив у позовній заяві, які права територіальної громади буде відновлено у разі задоволення позовних вимог.
Ямпільська селищна рада визнала позов у порядку частини п'ятої статті 22 та статті 78 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.07.2016 (суддя Гладюк Ю.В.) позов задоволено; визнано недійсним рішення сорокової сесії Ямпільської міської ради шостого скликання № 9 від 25.05.2015 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована в АДРЕСА_1" та договір про встановлення земельного сервітуту для будівництва та обслуговування будівель торгівлі від 01.07.2015, укладений відповідачами; розподілено судові витрати.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (судді: Огороднік К.М., Тимошенко О.М, Демянчук Ю.Г.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди, всупереч статей 3, 144 Конституції України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" задовольнили позов, предметом якого є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а, відтак, його скасування не породжує наслідків для користувача земельної ділянки; суди в порушення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не врахували практику Суду, згідно з якою ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; суд апеляційної інстанції не взяв до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, що позбавило його конституційного права на захист та надання доказів.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.
Ямпільська селищна рада не скористалася правом на участь у судовому засіданні.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважаючи судові рішення законними та обґрунтованими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
В силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за спірним договором про встановлення земельного сервітуту від 01.07.2015 Ямпільська селищна рада (власник) надала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 право користуватися земельною ділянкою загальною площею 197 м. кв. по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Пунктом 8 договору обумовлено дію останнього протягом 25 років з моменту реєстрації права земельного сервітуту.
Дослідивши предмет спірного договору та інші його умови про встановлення сервітуту, суди дійшли висновку, що вони не відповідають законодавчому визначенню даного поняття, в зв'язку з чим є правомірними доводи позивача про те, що сторони насправді уклали інший договір, ніж встановлення сервітуту. Натомість, умови договору, які визначають: право користування земельною ділянкою; мету такого користування - будівництво і обслуговування будівель торгівлі; порядок, строки, розмір та форму оплати за користування, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, строк користування, умови про розмір земельної ділянки, її місце розташування, відповідають законодавчому визначенню оренди землі, правила якої слід застосовувати при оцінці спірного правочину.
Задовольняючи позов, суди зазначили, що на момент прийняття спірного рішення про надання в користування земельної ділянки не проводились земельні торги, що суперечить вимогам Земельного кодексу України, відтак, рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж землі для передачі її у користування (оренду) підприємцю, без проведення земельних торгів є порушенням встановленого законодавством порядку та виходом за межі компетенції ради; за статтею 404 Цивільного кодексу України право сервітуту не охоплює користування землею для здійснення будівництва та обслуговування нерухомого майна; спірний договір в момент його укладення суперечив вимогам Земельного кодексу України про проведення торгів, а його зміст не відповідає правовідносинам сервітуту.
За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 та 16 Цивільного кодексу України особа звертається до господарського суду за захистом свого порушеного майнового чи особистого немайнового права, охоронюваного законом інтересу.
За змістом статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який несе обов'язки і користується правами сторін, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва, визначити, в чому саме полягає порушення інтересів держави та обґрунтувати необхідність її захисту.
В позовній заяві прокурор мотивував звернення з позовом потребою захистити інтереси держави, яка надала органам місцевого самоврядування право розпорядження землями територіальних громад в порядку та спосіб, передбачені Земельним Кодексом України.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за пунктом "а" частини першої статті 12 Земельного кодексу України.
За статтею 116 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; статтею 122 цього Кодексу визначено порядок надання земельних ділянок у користування після виокремлення зазначеної земельної ділянки в натурі та з передачею землекористувачу права користування як складової права власності.
Натомість сервітут за своєю правовою природою обмежує власника речі у вчиненні перешкод для її використання іншою особою, без зміни речових прав власника щодо самої речі.
Так, за змістом статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими та здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено поняття права користування чужим майном (сервітут), який може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервіси для юристів