Постанова ВГСУ від 29.09.2014 року у справі №910/12147/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року Справа № 910/12147/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О., Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. у справі № 910/12147/13 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"доПублічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"провизнання недійсним положення договору про арбітражне застереженняза участю представників:

позивача: Балюра О.Д.

відповідача: Гордієнко Л.М.

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" (далі - ПАТ "Херсонський суднобудівний завод") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот") про визнання недійсним положення розділу 10 укладеного між сторонами договору № 720-230 від 05.11.2010 р. про арбітражне застереження. Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 203, 215 ЦК України та посиланням на те, що оспорюване положення договору суперечить вимогам чинного законодавства України щодо визначення підсудності та підвідомчості спору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2014 р. (судді Бондарчук В.В., Нечай О.В., Привалов А.І.) позов задоволено, визнано недійсним розділ 10 договору № 720-230 від 05.11.2010 р. про арбітражне застереження, укладеного між ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", стягнуто з відповідача на користь позивача 1 147,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності заявлених ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" вимог та обґрунтованості застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства, зазначених позивачем в якості нормативного обґрунтування позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. (судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод", назву якого змінено на ПАТ "Херсонський суднобудівний завод", та Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот", назву якої змінено на ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", 05.11.2010 р. було укладено договір № 720-230, за умовами якого відповідач розмістив, а позивач прийняв до виконання замовлення на ремонт судна т/х "ОРЕЛЬ-1" в обсязі, погодженому сторонами попередньою ремонтною відомістю (далі - Договір).

Відповідно до п. 10.1 розділу 10 Договору будь-який спір по даному договору або у зв'язку із ним, що неврегульований шляхом переговорів протягом 10 днів, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Сторони погодились з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватися Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (п. 10.2 розділу 10 Договору).

Згідно з положеннями п. 10.3 розділу 10 Договору правом, що регулює відносини за договором, є матеріальне право України. Місцем проведення засідання суду є місто Київ.

Пунктом 10.4 розділу 10 Договору сторони погодили, що мова арбітражного розгляду - російська.

Відповідно до п. 10.5 розділу 10 Договору арбітражний суд складається із одного судді.

Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що викладене в розділі 10 Договору арбітражне застереження щодо передачі всіх спорів, що виникають з Договору, на розгляд Міжнародному комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України не відповідає положенням ч. 2 ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Правочином, згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, приписами статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Часиною 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" унормовано, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Визначення поняття "підприємство з іноземними інвестиціями" міститься в ст. 116 ГК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 116 ГК України підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.