Постанова ВГСУ від 29.06.2016 року у справі №909/1266/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 909/1266/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіКруглікової К.С. (доповідач),суддів:Малетича М.М., Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2016у справі№ 909/1266/15 господарського суду Івано-Франківської області за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5пророзірвання договору суборенди приміщення від 01.09.2010, а також зобов'язання прийняти приміщення

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про розірвання договору суборенди приміщення від 01.09.10, укладеного з відповідачем Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, а також зобов'язання відповідача, прийняти у ПАТ КБ "ПриватБанк" приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 197,8 кв. м., за актом приймання-передачі.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.02.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі №909/1266/15, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 та рішення місцевого господарського суду від 03.02.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, між сторонами у даній справі 01.09.10 укладено договір суборенди приміщення, за умовами якого орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове користування (суборенду) приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: перший поверх площею 112,8 кв.м.; 5 поверх площею 85,0 кв.м., загальна площа орендованих приміщень складає 197,8 кв.м.

Умовами договору сторонами погоджено, що місячна плата за користування приміщенням встановлена за згодою сторін і складала на час укладення договору 145,00 грн. за 1 кв.м., а всього 28681,00 в місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

Відповідно до п.1.4 Договору приміщення надано орендареві для використання його у банківській діяльності суборендаря.

Строк дії договору починається з 01.08.2013 та закінчується 30.06.2016.

14 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача із листом, в якому вказав, що в зв'язку з тим, що Банк перестав використовувати частину приміщень, останній просить укласти додаткову угоду в якій, 5 поверх площею 85,0 кв.м будинку АДРЕСА_1 суборендарем звільняється , а тому його слід виключити з договору.

Листом №Е.52.0.0.0/4-29 від 16.06.15 позивач повідомив орендодавця, що орендовані приміщення повністю звільнені, та запропоновано підписати акт приймання-передачі орендованого майна.

Посилаючись на зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладання договору cуборенди приміщення від 01.09.10, а саме на зміну економічної ситуації в країні, ПАТ КБ "Приватбанк" прийняло рішення про дострокове припинення дії договору оренди та звільнення займаного приміщення.

Проте, на пропозицію щодо дострокового розірвання договору суборенди приміщення орендодавцем було відмовлено, що і стало причиною звернення ПАТ КБ "Приватбанк" з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що позивач не довів обставини, які б підтверджували сукупність і наявність, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України, умов та не подав доказів, у розумінні ст.33 ГПК України, стосовно того, що у зв'язку з фінансовою кризою виконання спірного договору суборенди сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів та позбавило позивача, який був зацікавлений в укладенні цього договору, того, на що він розраховував.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічне правило випливає із ст. 509 ЦК України.

Як вже зазначалося вище, правовідносини між сторонами по справі виникли на підставі укладеного договору суборенди приміщення від 01.09.2010.

Відповідно до ч.3 ст. 774 ЦК України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 2 статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.