Постанова ВГСУ від 29.05.2014 року у справі №910/23256/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року Справа № 910/23256/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Могил С.К. (головуючий),

Борденюк Є.М.,

Вовк І.В. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпласт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року у справі № 910/23256/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпласт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Елко Пак" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості у сумі 2 170 570 грн., 3% річних у сумі 35 050,40 грн. та пені в сумі 1 966 014,15 грн. у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати одержаного товару на підставі договору поставки від 25.01.2011 року № 2501.

До початку розгляду справи в суді першої інстанції позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 2 067 000 грн., 3% річних у сумі 45 522,55 грн. та пеню в сумі 2 001 110 грн.

У січні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках в банківських установах у тому числі: № 26003000466866 (долари США) та № 26004010466866 (українська гривня) в ПУАТ "Фідобанк", МФО 300175; № 26007311829 (російські рублі), № 26007311829 (долари США), № 26007311829 (Євро), № 26007311829 (українська гривня) в АТ "Фортуна-банк", МФО 300904; № 26000001004549 (російські рублі), № 26000001004549 (долари США), № 26000001004549 (Євро) та № 26000001004549 (українська гривня) в ПАТ "Радикал Банк", МФО 319111; № 2600300014909 (українська гривня) в ПАТ Банк "Контракт", МФО 322465; № 26003000381901 (долари США), № 26003000381901 (Євро), № 26003000381901 (українська гривна), № 26047000381901 (українська гривна), № 26050003819003 (українська гривна), № 26051003819002 (українська гривна), № 26052003819001 (українська гривна), № 26058003819005 (українська гривна), № 26059003819004 (українська гривна), а також на всіх рахунках в банківських установах, виявлених державною виконавчою службою.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що дії відповідача свідчать про намагання затягнути розгляд справи та ухилитися від виконання зобов'язання з оплати отриманого товару за договором поставки, оскільки останній заперечує факт отримання товару і наявність заборгованості, а також заявив клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із зверненням до суду з позовом про визнання спірного договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2014 року (суддя Ломака В.С.) заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти відповідача, що обліковуються на рахунках у банківських установах, виявлених державним виконавцем під час виконання цієї ухвали в межах суми 4 113 632,55 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року (судді Ткаченко Б.О., Скрипка І.М., Чорногуз М.Г.) зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано та в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти мотивовано тим, що звернення відповідача до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору поставки, заперечення ним факту отримання товару за цим договором та заявлення клопотання про зупинення провадження у справі може свідчити про намагання відповідача затягнути судовий розгляд справи шляхом зловживання своїми процесуальними правами, в тому числі з метою вчинення дій, спрямованих на зменшення активів, а висновок апеляційного господарського суду про скасування ухвали суду першої інстанції та відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову обгрунтовано відсутністю доказів і обгрунтування щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

При цьому вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Необхідною умовою вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що не вжиття відповідних заходів утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення. Вжиття таких заходів є правом господарського суду. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд діє за внутрішнім переконанням на підставі та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, 3% річних та пені з порушенням зобов'язання з оплати одержаного товару на підставі договору поставки.

Таким чином, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача у банківських установах, у межах розміру заявлених позивачем грошових вимог, є співрозмірними та адекватними заявленим позовним вимогам і фактичним обставинам спору та запобігають можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову, що обгрунтовується матеріалами справи та відповідає вимогам закону.

В той же час, у постанові апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, не наведено норм процесуального права, які порушив суд задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, та не зазначено в чому ж полягає неправильність висновку суду першої інстанції про забезпечення позову, а лише зроблено посилання на зміст постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 року № 16.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову в даній справі, а тому постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а законна та обґрунтована ухвала місцевого господарського суду - залишенню без змін.