ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2015 року Справа № 910/20439/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Нєсвєтової Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 рокуу справі господарського судуміста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" допублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"провизнання договору недійнимв засіданні взяли участь представники:
- позивача:Токарь Є.А.,- відповідача:Прокоф"єва А.В.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу № 2013-БО-24/4204 від 10.12.2013 року недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від імені відповідача спірний правочин підписано не уповноваженою на те особою, а також тим, що правочин було укладено за відсутності з боку позивача вільного волевиявлення, оскільки зі сторони НАК "Нафтогаз України" здійснювався тиск на ПАТ "Полтаваобленерго".
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року (суддя Смирнова Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року (колегія суддів у складі: Пономаренко Є.Ю. - головуючого судді, суддів Руденко М.А., Дідиченко М.А.) рішення місцевого господарського суду від 19.11.2014 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним Договір купівлі-продажу природного газу № 2013-БО-24/4204, укладений 10.12.2013 року між публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", як продавцем, та публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2013-БО-24/4204 від 10.12.2013 року.
За умовами п.п. 1.1 та 1.2 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Даний договір, згідно з п. 10.13, укладений сторонами в редакції, встановленій рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року та постановою Київського апеляційного господарського суду по справі №910/7406/13, які набрали законної сили 27.11.2013 року.
Згідно з п. 11.1 договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 року і діє в частині поставки газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Відповідно до п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
З урахуванням приписів ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Крім того, статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Проте, посилання скаржника на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, щодо надвеликого розміру пені, спростовується виходячи з нижчевикладеного.
За змістом ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Проте слід також враховувати, що наведеною нормою встановлено штрафні санкції за порушення саме негрошового зобов'язання, а пунктом 7.2 спірного договору визначено відповідальність за прострочення оплати, тобто за прострочення грошового зобов'язання.
Господарськими судами попередніх інстанцій вірно враховано, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Отже, у вирішенні питання, щодо застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо спростування доводів скаржника про встановлення в п. 7.2 договору пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ всупереч нормам законодавства з посиланням на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки в п. 7.2 йдеться про порушення грошового зобов'язання, а ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України застосовується за порушення негрошового зобов'язання.
Сервіси для юристів