Постанова ВГСУ від 29.04.2015 року у справі №904/7844/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 904/7844/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ'ЄР ЛІЗИНГ"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2015у справі№904/7844/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ'ЄР ЛІЗИНГ"доПублічного акціонерного товариства "ДИЗЕЛЬНИЙ ЗАВОД"про стягнення 20 570 617,25 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Діхтяренко О.М., - відповідача Іванов В.П., Волохов О.С.,Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.04.2015 №02-05/270 у зв'язку з перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, змінено склад колегії суддів, до складу якої він входив та сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Євсіков О.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 розгляд даної справи було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2014 у справі №904/7844/14 (суддя Мартинюк С.В.) частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ'ЄР ЛІЗИНГ" (надалі позивач/ ТОВ "ПРЕМ'ЄР ЛІЗИНГ") до Публічного акціонерного товариства "ДИЗЕЛЬНИЙ ЗАВОД" (надалі відповідача/ ПАТ "ДИЗЕЛЬНИЙ ЗАВОД"); за рішенням витребувано у відповідача 20 вантажних напіввагонів, стягнуто на користь позивача 7% штрафу у розмірі 980 000,00 грн., пеню у розмірі 2 590 000,00 грн. та судовий збір; в решті позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 (судді: Крутовських В.І., Дмитренко Г.К., Прокопенко А.Є.) вказане рішення скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до господарського суду із позовом до відповідача із наступними вимогами:

- витребувати у відповідача 20 вантажних напіввагонів моделі 12-970;

- стягнути з відповідача на користь позивача 12% річних від отриманої суми авансу за час фактичного користування коштами у сумі 304 471,23 грн. та штрафні санкції за порушення строків поставки - 5 838 000,00 грн., штрафні санкції за неотримані лізингові платежі у сумі 428 146,02 грн.

В обґрунтування вимоги про витребування у відповідача вагонів, позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №15/02/003-2013 від 15.02.2013 (надалі - договір поставки) в частині невиконання обов'язку з поставки спірних двадцяти вагонів, право власності на які перейшло до позивача з моменту підписання акту приймання-передачі цих вагонів від 05.08.2013.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів, позивач посилається на п. 4.6. договору поставки, яким передбачений обов'язок постачальника (відповідача) на письмову вимогу покупця (позивача) повернути отриманий аванс та сплатити проценти за користування грошовими коштами із розрахунку 12% річних від отриманої суми авансу за час фактичного користування грошовими коштами покупця, а також штрафні санкції за порушення строків поставки предмету поставки (304 471,23 грн. та 5 838 000,00 грн.). В частині майнової вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій по лізингових платежах у сумі 428 146,02 грн., позивач посилається на те, що право такої вимоги виникло у нього на підставі договору фінансового лізингу, укладеного між позивачем та ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів».

Місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги позивача, а саме: - в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу вагони у кількості 20 штук; - в частині стягнення з відповідача 7% штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України та пені у розмірі 2 590 000,00 грн.; в решті позовних вимог відмовив.

Розглядаючи даний спір, місцевий господарський суд встановив, що 15.02.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №15/02/003-2013, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити позивачу напіввагони моделі 12-970, згідно з технічними характеристиками, зазначеними у додатку №2 до договору.

Відповідно до п. 1.3. договору поставки, напіввагони поставляються для подальшої передачі їх у лізинг ДП ««Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів».

Кількість, ціна та строки поставки кожної партії вагонів, обсяг поставок, тощо визначаються у відповідних специфікаціях (п.2.1. договору).

Пунктом 3.4. договору поставки сторони узгодили, що поставка вагонів оформляється сторонами підписаними актами приймання-передачі на кожну партію вагонів. Датою переходу права власності на вагони є дата поставки вагонів. При цьому, датою поставки вагонів є дата підписання акту приймання-передачі.

15.02.2013 сторони підписали специфікацію №1 до договору, в якій визначили строк поставки вагонів (з урахуванням внесених до неї змін) - до 20.04.2013, кількість вагонів - 320 штук, ціну одного вагону - 700 000,00 грн., загальну вартість товару - 224 000 000,00 грн. Крім того, сторони узгодили порядок оплати: 1-ий платіж у сумі 53 729 280,00 грн. - до 27.02.2013, 2-ий платіж у сумі 35 819 520,00 грн. (попередня оплата) - не пізніше 08.03.2013; 3-ій платіж (доплата) з розрахунку 279 840,00 грн. з ПДВ за 1 напіввагон здійснюється за кожну готову до відвантаження партію вагонів не пізніше 2 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі партії вагонів; 4-ий платіж (остаточний розрахунок) з розрахунку 140 320,00 грн. з ПДВ за 1 напіввагон, здійснюється за фактично відвантажену партію вагонів протягом 60 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі партії вагонів.

05.08.2013 сторонами був підписаний акт приймання-передачі 20 вагонів, які за призначенням не відправлено з приводу чого й виник даний спір.

Задовольняючи вимогу позивача про витребування від відповідача вагонів, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 610, 620, 629, 664 ЦК України, відповідач був зобов'язаний передати позивачу вагони, акт приймання-передачі на отримання яких був підписаний сторонами 05.08.2013, чого зроблено ним не було, у зв'язку з чим, позов у даній частині підлягає задоволенню.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи у вказаній частині рішення місцевого господарського суду, враховуючи пояснення відповідача щодо наданого йому ч. 1 ст. 594 ЦК України права на притримання товару, послався на те, що внаслідок наявності заборгованості позивача з оплати спірних напіввагонів, у відповідача виникло право на притримання вказаної партії вагонів на підставі п. 5.3. договору поставки та ст. 538 ЦК України.

Втім, суд касаційної інстанції з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не може з огляду на таке.

Пунктом 5.3. договору сторони узгодили, що в разі несвоєчасного здійснення оплати згідно зі специфікацією строки постачання вагонів збільшуються на строк затримки здійснення оплати.

Частиною 1 ст. 594 ЦК України, так само як і зазначеною умовою договору, також передбачено право кредитора на притримання речі за наведених у вказаних положеннях випадках.

Відповідно до п. 12.4. договору всі питання, не врегульовані цим договором, регулюються законодавством України.

Частиною 1 ст. 595 ЦК України встановлений такий обов'язок кредитора, який притримує річ у себе, як негайне повідомлення про це боржника.