Постанова ВГСУ від 29.03.2017 року у справі №910/10917/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 910/10917/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 09.11.2016 Київського апеляційного господарського суду 31.01.2017у справі№ 910/10917/16Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава ВолодимировичадоПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання недійсним договору застави майнових прав

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Мостепанюк В.І.;- відповідача - третьої особи Карпінський С.В.; Герасименко Т.В.;ВСТАНОВИВ:

13.06.2016 Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/10917/16 (колегія суддів у складі: Чинчин О.В. - головуючий суддя, судді Грєхова О.А., Гумега О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (колегія суддів у складі: Власов Ю.Л. - головуючий суддя, судді Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.), позов задоволено. Визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надали відзиви на касаційну скаргу, в яких з нею не погоджується та просять касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича визнати недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, укладений між позивачем та відповідачем.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма встановлює об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач матеріально-правовими підставами позову обрав ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, зміна предмета або підстави позову є виключним правом позивача, а не господарського суду.

У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди визнали недійсним спірний договір, на підставі ст. 207 ГК України, у зв'язку із порушенням позивачем господарської компетенції при укладені спірного договору, тобто з інших підстав, ніж були зазначені позивачем у позовній заяві. При цьому, заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про зміну підстав позову матеріали справи не містять.

Разом з тим, господарська компетенція - це елемент господарської правосуб'єктності, зміст якого складають господарські права та обов'язки, встановлені законодавством та установчими документами для суб'єктів господарського права певного виду.