ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2016 року Справа № 918/910/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішенняГосподарського суду Рівненської області від 12.10.2015та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015у справі№918/910/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"простягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газуза участю представників сторінвід позивача:Данилевський О.М.від відповідача:Палькевич Н.С.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення 43161894,28 грн., у тому числі: 37203133,59 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 3991257,86 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, 437805,00 грн. 3% річних у сумі, 1529697,83 грн. інфляційних.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.10.2015 (суддя Гудзенко Я.О.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 (колегія суддів у складі: Юрчук М.І., Павлюк І.Ю., Крейбух О.Г.), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений природний газ у сумі 2159221,85 грн. основної суми боргу, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 121767,56 грн., 3% річних у сумі 6088,38 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено; у частині стягнення основного боргу в сумі 35043911,74 грн. провадження у справі припинено; відстрочено виконання рішення на три місяці.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення яким позов у частині стягнення 3869490,30 грн. пені, 431716,62 грн. річних і 1529697,83 грн. інфляційних втрат задовольнити.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 04.01.2013 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-132-Н (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
До основного Договору сторонами укладено додаткові угоди №1 від 10.07.2013, №2 від 31.12.2013, №3 від 28.04.2014, №4 від 15.05.2014, №5 від 10.06.2014, №6 від 22.12.2014, №7 від 27.03.2015, №8 від 16.06.2015.
Зокрема, додатковою угодою №2 від 31.12.2013 сторони виклали п. 7.2 ст. 7 Договору в іншій редакції і зазначили, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 Договору).
Додатковою угодою №8 від 16.06.2015 строк дії Договору встановлено з 01.01.2013 до 30.06.2015 включно, а в частині проведення розрахунків за отриманий природний газ - до їх повного здійснення; Договір вважається таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015.
Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди №3) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 Договору. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
На виконання умов основного Договору (з урахуванням додаткових угод) у період із 01.01.2013 до 30.06.2015 ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" природний газ на загальну суму 608237042,98 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі. Жодних зауважень чи претензій з приводу поставки природного газу (його кількісних та якісних характеристик чи строків поставки), відповідач позивачу не пред'являв.
Однак ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" обов'язок з оплати вартості поставленого йому природного газу виконало не в повному обсязі, у зв'язку з чим ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення 43161894,28 грн., у тому числі: 37203133,59 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 3991257,86 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, 437805,00 грн. 3% річних у сумі, 1529697,83 грн. інфляційних.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема: у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; та у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.
У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Водночас позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки. Втім, згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; зокрема, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, однак позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З огляду на викладені положення законодавства, встановивши на підставі наданих сторонами доказів обставини сплати відповідачем в процесі розгляду справи основного боргу в сумі 35043911,74 грн., суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення вказаної суми на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмету спору, а також про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ у сумі 2159221,85 грн. основної суми боргу, яка залишилась не погашеною на момент вирішення даного спору. Висновки судів у вказаній частині не спростовані сторонами під час касаційного перегляду справи.
Разом з тим висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі лише 121767,56 грн., 3% річних лише в сумі лише 6088,38 грн., а також відсутність правових підстав для стягнення інфляційних не засновані на положеннях наведених вище правових норм.
Сервіси для юристів