Постанова ВГСУ від 28.11.2016 року у справі №910/7688/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 910/7688/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:Ахрамович Я.І. дов. від 16.10.2016р від відповідача-1: від відповідача-2:не з'явились, повідомлені належно Землянська Ю.О. дов. від 24.06.2016р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р.у справі№910/7688/16 Господарського суду м.Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна"до 1) Корпорації "Феномен" 2) Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"провизнання договору недійсним ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" (далі - Товариство, іпотекодавець) звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Корпорації "Феномен" та Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (далі - Банк, іпотекодержатель) про визнання недійсним іпотечного договору від 30.09.2011р., укладеного між Товариством та Банком.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 16.06.2016р. (суддя Бондарчук В.В.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 30.09.2011р., укладений між позивачем та відповідачем-2.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статей 92, 203, 215, 241, 261, 334 Цивільного кодексу України, ч.1 статті 5 Закону України "Про іпотеку", статей 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновків про укладення оспорюваного іпотечного договору стосовно нерухомого майна, яке не було набуто позивачем у власність, та з перевищенням повноважень представником Товариства (заступником генерального директора ОСОБА_6) без наступного схвалення цього договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р. (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України, ч.2 статті 5, ч.5 статті 18 Закону України "Про іпотеку" та статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновків про недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним іпотечного договору від 30.09.2011р., оскільки одночасне укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та іпотечного договору щодо передачі цього майна в іпотеку врегульовано законом, при укладенні оспорюваного договору ОСОБА_6 діяв в межах нотаріально посвідченої довіреності від 30.09.2011р., наданої йому генеральним директором Товариства ОСОБА_7, відповідних обмежень компетенції якого у визначенні повноважень представника при видачі довіреності статут позивача не містить, а відповідне рішення щодо схвалення зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" укладання договору іпотеки з Банком засвідчене протоколом №30/09/11-1 (а.с.59-64 том 1).

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та рішення залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 92, 203, 215, 145, 237, 241, 244, 334 Цивільного кодексу України, статей 5, 18 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 33, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що, зважаючи на відсутність державної реєстрації права власності на придбане нежитлове приміщення станом на момент укладення іпотечного договору від 30.09.2011р., позивач не мав права на передачу цього нерухомого майна в іпотеку. При цьому Товариство зауважує, що в рішенні зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" від 30.09.2011р., затвердженому протоколом №30/09/11-1, чітко зазначено умову для вчинення представником від імені Товариства дій за довіреністю - виключно для забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором від 28.09.2004р. №31/К, в той час як генеральним директором Товариства ОСОБА_7 видано заступнику генерального директора ОСОБА_6 довіреність на право укладення від імені Товариства іпотечного договору та договору застави в тому числі для забезпечення виконання позивачем будь-яких зобов'язань третіх осіб, тобто всупереч вищезгаданому рішенню загальних зборів. Крім того позивач вважає, що апеляційний суд не лише прийняв надані Банком додаткові докази (копії кредитного договору №31/К від 28.09.2004р. з усіма додатковими угодами, кредитний договір №00356/К від 30.09.2011р.) без належного обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції з незалежних від апелянта причин, а й частково поклав їх в основу оскаржуваної постанови.

Відповідач-2 у запереченнях на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 вересня 2011 року між Товариством та Банком було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку Банку передане нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення (літ. А), загальною площею 1325,8кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.1 іпотечного договору, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань:

- іпотекодавця за укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем кредитним договором № 31/К від 28.09.2004р. з усіма додатковими угодами до нього (надалі - "Кредитний договір-1") (п.1.1.1 іпотечного договору);

- Корпорації "Феномен" за укладеним між позичальником та іпотекодержателем кредитним договором №00356/К від 30 вересня 2011 року із всіма додатковими угодами до нього (надалі - "Кредитний договір-2") (п.1.1.2 іпотечного договору).

За умовами кредитного договору №31/К від 28.09.2004р. (із змінами внесеними згідно з додатковою угодою №9 від 30.09.2011р.) кредит було надано позичальнику (ТОВ "Бритиш Моторс Україна"), в тому числі на купівлю нерухомості, загальною площею 1325,8кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить Корпорації "Феномен", місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького 63-А, код ЄДРПОУ 20048285, вартістю 1032000 доларів США та сплати податку на прибуток на суму еквівалентну 168 000 дол. США.

Згідно з п.1.2 іпотечного договору, зазначений предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі: Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком А.В. 30 вересня 2011 року за реєстровим № 5583, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів № 4664419 від 30 вересня 2011 року, і буде зареєстрований в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в обумовлені строки.

Судами також встановлено, що право власності на нежитлове приміщення (в літ. А) загальною площею 1325,80кв.м. по АДРЕСА_1 позивачем набуте в момент державної реєстрації такого права, яка відбулася 08.12.2011р.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, оспорюваний іпотечний договір було укладено стосовно нерухомого майна, яке станом на 30.09.2011р. ще не було набуто іпотекодавцем у власність, так як державна реєстрація придбаного майна за покупцем відбулася лише 08.12.2011р. Крім того позивач посилається на вчинення оспорюваного правочину представником Товариства (заступником генерального директора ОСОБА_6) з перевищенням наданих йому повноважень без наступного схвалення цього договору вищим органом Товариства.

Відповідно до ч.4 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) встановлено, що у разі якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку" та частиною 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину), на порушення яких помилково послався суд першої інстанції в обґрунтування підстав для задоволення позову, передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Разом з тим апеляційний суд вірно зазначив, що відповідно до ч.2 статті 5 та ч.5 статті 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про визнання недійсним договору іпотеки, пов'язаних із застосуванням статті 5 Закону України "Про іпотеку" (постанова ВСУ від 29.11.2010р. у справі №4/178-09-5317).

Колегія суддів вважає, що правильність висновку апеляційної інстанції щодо допустимості законної передачі в іпотеку нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови документального підтвердження іпотекодавцем у майбутньому права на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно, випливає із вказаного застереження, встановленого абзацом 4 ч.1 статті 5 Закону України "Про іпотеку", яке дозволяє виняток із загального правила про передачу в іпотеку нерухомого майна, зареєстрованого за іпотекодавцем на праві власності.

Крім того, касаційна інстанція враховує, що згідно з ч.2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

При цьому ч.2 статті 5, ч.5 статті 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) та ч.4 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину), ч.ч.3,6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" співвідносяться як норми спеціального та загального закону, відтак, в силу правового принципу "lex specialis derogat generali" (спеціальний закон скасовує загальний закон) та положень ч.2 статті 9 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми спеціального закону, які мають перевагу над загальним законом.