Постанова ВГСУ від 28.10.2014 року у справі №909/676/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 909/676/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Іванової Л.Б., Кролевець О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКоломийської міської радина рішеннявід 08.07.2014господарського суду Івано-Франківської області та на постанову від 09.09.2014Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 909/676/14 господарського суду Івано-Франківської області за позовом Заступника Коломийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Коломийської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 4 908,25 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачане з'явились;прокуратураЗбарих С.М. - посвідчення № 028728 від 05.09.2014;Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 24.10.2014 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя - Волік І.М., судді - Іванова Л.Б., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року заступник Коломийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Коломийської міської ради звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4) про стягнення заборгованості за Договором 2 № 3 від 09.01.2008 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста у сумі 4724,50 грн. та 183,75 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за вищевказаним договором мав сплатити пайовий внесок у сумі 5679,02 грн, проте 17.01.2008 сплатив лише 954,52 грн., несплаченою залишилась заборгованість у сумі 4724,50 грн. на яку відповідно до пункту 5.1. Договору нарахована пеня в сумі 183,75 грн.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2014 у справі № 909/676/14 (суддя Цюх Г.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 (колегія суддів: Хабіб М.І. - головуючий, судді - Галушко Н.А., Кордюк Г.Т.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - Коломийська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 скасувати, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми процесуального та матеріального права, оскільки відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності судами не враховано приписи частини 13 ст. 271 Закону України "Про планування та забудову територій", який діяв до 12.06.2011, відповідно до якої граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію, а отже строк позовної давності необхідно відраховувати з моменту введення в експлуатацію об'єкта будівництва. Крім того, з урахуванням абзацу 7 частини 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підпункту 3 пункту 1 Розділу V "Прикінцевих положень" цього Закону, право вимого щодо сплати коштів замовниками будівництва виникло у міської ради лише з 01.01.2013, а отже строк позовної давності позивачем и не пропущений. Водночас не залучення до участі у справі Управління економіки Коломийської міськради є порушенням норм процесуального права. Зазначені порушення призвели до прийняття судами незаконних та необгрунтованих судових рішень, що є підставою для їх скасування.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Позивач та відповідач належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги, проте правом взяти участь в судовому засіданні не скористалися.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, рішенням Коломийської міської ради Івано-Франківської області № 786-21/2007 від 04.10.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вирішено надати в оренду ОСОБА_6 земельну ділянку площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 для комерційного використання - будівництва та обслуговування магазину-кафе за рахунок земель запасу міської ради. Згідно з Витягом з ЄДР ОСОБА_4 з 14.12.2005 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

09.01.2008 між Коломийською міською радою та ОСОБА_4 укладений Договір 2 № 3 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, за умовами якого Замовник зобов'язується сплатити пайовий внесок в сумі 5679,02 грн. Загальну суму сплати за зверненням ОСОБА_4 розділено на 6 місяців - по 946,50 грн. в місяць. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання умов Дговору (п. п. 3.2., 4.1. Договору)

Згідно з пунктом 5.1. Договору при простроченні платежу, визначеного пунктом 3.2. Договору, Замовник сплачує в міський бюджет пеню у розмірі, визначеному чинним законодавством України.

Зміни до вказаного договору сторонами не вносилися, додаткові угоди до договору не укладалися.

На виконання умов Договору відповідач (Замовник) сплатив пайовий внесок у сумі 954,52 грн, що підтверджується квитанцією № 2993 від 16.01.2008 та довідкою Фінансового управління Коломийської міської ради № 04-12/692 від 12.06.2014. Решта суми пайового внеску відповідачем не сплачена, у зв'язку з тим, що на земельній ділянці знаходиться магазин-кафе, яке відповідач викупив, і зазначена земельна ділянка була надана для обслуговування магазину-кафе, без будь-якого будівництва та необхідності введення його в експлуатацію.

11.04.2014 Коломийська міська рада звернулася до відповідача з претензією (№ 370/0101-21/24 від 11.04.2014) про погашення заборгованості за Договором про пайову участь у розвитку соціальної інфраструктури міста в сумі 4908,25 грн., з урахуванням пені, яка залишена без задоволення, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах Коломийської міської ради з позовом до суду про стягнення не виконанного за договором.

Відповідач не заперечує факту несплати пайового внеску в сумі 4724,50 грн, однак вважає, що позов подано з пропуском встановленого ст. ст. 257, 258 Цивільного кодексу України строку позовної давності, у зв'язку з чим просить відмовиту у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за умовами Договору 2 № 3 про пайову участь від 09.01.2008 відповідач зобов'язався сплатити пайовий внесок рівними частинами протягом шести місяців з моменту підписання договору, тобто мав сплатити всю суму пайового внеску - до 10.07.2008. Прокурор звернувся з позовом до суду 18.06.2014, тобто з пропуском встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності у три роки щодо основного боргу та пунктом 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України строку позовної давності в один рік щодо стягнення пені, а з урахуванням частини 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, закінчення строку позовної давності про застосування якого заявлено стороною у справі є підставою для відмови в позові про стягнення основної заборгованості та пені.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення частини 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та обгрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

При цьому судом апеляційної інстанції правомірно зауважено, що Законом України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 № 1699-III (надалі - Закон № 1699-III), в редакції, чинній на момент укладення сторонами Договору 2 № 3 про пайову участь від 09.01.2008, так і Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, який набув чинності з 12.06.2011, були встановлені граничні терміни сплати пайового внеску (не пізніше одного місяця до планової здачі об'єкта містобудування в експлуатацію, до прийняття об'єкта в експлуатацію), водночас цими ж Законами було передбачено оплату пайового внеску єдиним платежем або частинами за графіком у терміни, що визначається договором.

Договором 2 № 3 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 09.01.2008 сторони визначили сплату внеску упродовж 6 місяців, тобто до 10.07.2008. З прийняттям змін до Закону № 1699-III та прийняттям Закону № 3038-VI, сторонами не вносилися зміни до Договору щодо порядку та строків сплати пайового внеску, а отже є безпідставними посилання позивача на продовження строку сплати пайового внеску до здачі об'єкту будівництва в експлуатацію.

Також, враховуючи те, що Управління економіки Коломийської міської ради не є стороною Договору про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста щодо сплати пайових внесків, а лише є виконавчим органом міської ради, судами попередніх інстанцій правомірно відхилено клопотання позивача про залучення останнього в якості третьої особи до участи у справі, оскільки рішення по даній справі не може вплинути на його права та обов'язки.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону, та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані.