Постанова ВГСУ від 28.09.2016 року у справі №922/2590/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Справа № 922/2590/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Палія В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 року у справі № 922/2590/15 за позовом приватного акціонерного товариства "Укрбудтрансгаз" до товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина", треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_4, про зобов'язання повернути майно,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року закрите акціонерне товариство "Укрбудтрансгаз" (в подальшому назва змінена на приватне акціонерне товариство "Укрбудтрансгаз") звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Руновщина" вчинити дії щодо повернення майна, переданого на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №11/11/13, а саме: кукурудзу фуражну 3-го класу у кількості 1200 тонн, у зв'язку з невиконанням відповідачем (зберігачем) обов'язку з повернення такого майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.12.2015 року (суддя Шарко Л.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 року (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Івакіна В.О.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що договір відповідального зберігання від 11 листопада 2013 року №11/11/13 та акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013 року, підписані у місті Київ з боку поклажодавця - головою правління Фурсенко Віталієм Леонідовичем від імені ЗАТ "Укрбудтрансгаз", та з боку зберігача - ОСОБА_4, як директором ТОВ "Руновщина".

Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець зобов'язується передати, а зберігач зобов'язується прийняти на зберігання майно: кукурудзу фуражну 3-го класу врожаю 2013 року та в установлений строк повернути її поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

Загальна вартість майна, що передається на зберігання становить 1296000 (один мільйон двісті дев'яноста шість) грн. (п. 1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що майно передається на зберігання за актом приймання-передачі, строк дії договору - "до запитання", але не пізніше ніж до 31 грудня 2014 року (п. 1.5 договору). Місцем зберігання майна визначено склад зберігача, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.6 договору).

Відповідно до акта приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013 року поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання майно, визначене договором.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимога зберігача до поклажодавця про зобов'язання повернути рухоме майно, передане на зберігання за договором відповідального зберігання.

Висновок судів обох інстанцій про відмову в позові обґрунтовано недоведеністю обставин передачі позивачем на зберігання відповідачу зерна у зв'язку з недотриманням поклажодавцем порядку передачі майна на зберігання, встановленого Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні", та відсутністю документів, які б підтверджували транспортування вказаного майна на склад за вказаною у акті адресою і його оприбуткування на складі. До того ж, спірний договір відповідального зберігання та акт приймання-передачі майна на зберігання з боку зберігача підписані не уповноваженою особою та скріплені недійсною печаткою.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суди попередніх інстанцій посилаючись на преюдиціальність рішення у господарській справі № 922/3916/13, яким встановлені обставини відсутності у директора ТОВ "Руновщина" ОСОБА_4 повноважень на укладення правочинів від імені товариства, безпідставно вдалися до оцінки дійсності договору відповідального зберігання, на якому грунтуються позовні вимоги в даній справі, за відсутності позовних вимог про визнання недійсним цього правочину з боку особи, представник якої діяв з перевищенням повноважень.

До того ж, судом не було використано право про визнання такого правочину недійсним відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України.

Разом з тим, не спростувавши презумпцію правомірності правочину суди не навели оцінки умовам договору відповідального зберігання, укладеного між сторонами, щодо врегулювання ними порядку прийняття та повернення спірного майна.

Згідно з ч. 3 ст. 937 ЦК України прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

У той же час, відхиливши наданий позивачем в якості доказу передачі майна на зберігання акт приймання-передачі майна від 11.11.2013 року, оскільки він не відноситься до складських документів, визначених ст. 36 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а також не відповідає вимогам, встановленим для первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що за умовами п. 1.4 договору майно передається на зберігання за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін, і не навели йому правової оцінки з огляду на положення ст. 627 ЦК України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, встановивши, що позивач не здійснює діяльність у сфері сільського господарства, у тому числі й з купівлі-продажу зерна, а відповідач є суб'єктом ринку зерна, але не може бути зерновим складом у розумінні Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", суди попередніх інстанцій так і не з'ясували можливості застосування до спірних правовідносин лише норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зокрема, щодо підтвердження передачі майна на зберігання.

Відтак, господарські суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не визначили, якими нормами матеріального права регулюються спірні правовідносини з огляду на правову природу укладеного між сторонами договору відповідального зберігання.

Разом з тим, ч. 1 ст. 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.