Постанова ВГСУ від 28.09.2016 року у справі №904/1574/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Справа № 904/1574/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівДанилової М.В. Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід22.06.2016у справі№904/1574/16Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Терни-Авто"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення суми

за участю

- позивача:Пшиченко Ю.В. (довіреність від 29.03.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Терни-Авто" (далі - позивач) просило, з урахуванням уточнення позовних вимог, стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) 117 870,12 грн. заборгованості, 6 307,25 грн. пені, 5 795,99 грн. трьох відсотків річних, 59 941,87 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору не виконував свого обов'язку щодо своєчасно та повної оплати оренди, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, на яку позивач нарахував пеню, а також згідно статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 (суддя Фещенко Ю.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Величко Н.Л., судді Іванов О.Г., Березкіна О.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 117 170,10 грн. заборгованості, 6 307,25 грн. пені, 5 795,99 грн. трьох відсотків річних, 59 941,87 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Відповідач відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використав наданого законом процесуального права на участь у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.12.2012 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди обладнання № ДАО 1/12, згідно з умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування автонавантажувач вартістю 8 989 грн. 74 коп.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору розмір орендної плати становить 116,67 грн. за день. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно в готівковому або безготівковому порядку у касу або на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше п'ятого числа кожного місяця, згідно рахунків та актів виконаних робіт.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору сторони передбачили, що об'єкт, який орендується, повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом п'яти днів з моменту підписання договору. Передача майна в оренду здійснюється відповідними спеціалістами сторін згідно акта приймання-передачі. Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі.

Згідно пункту 7.1.2 договору у випадку прострочки оплати орендних платежів, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний день прострочення.

Пунктом 8.1 договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

12.12.2012 сторони підписали акт приймання-передачі до договору, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду автонавантажувач. В акті сторони зазначили, що претензій по автонавантажувачу у сторін немає.

Заявою від 21.08.2015 №2108/15 орендодавець відмовився від договору оренди, посилаючись на відсутність в договорі строку оренди та просив у строк до 22.09.2015 повернути об'єкт оренди.

08.10.2015 між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі до договору, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт оренди. При цьому в акті сторони зазначили, що автонавантажувач переданий у справному стані, до комплектності претензій немає.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору оренди обладнання від 06.12.2012, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення заборгованості, пені, а також трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, оскільки поданий позивачем розрахунок заявленої суми заборгованості до стягнення є таким, що не повністю відповідає обставинам справи та наявним в ній матеріалам.

Звернувшись з касаційною скаргою, особа що її подала, свої доводи зводить до того, що: не погодивши при передачі об'єкта в оренду строк дії договору, він є неукладеним, у зв'язку з чим зобов'язань між сторонами з приводу оренди не виникло; між сторонами існувала усна домовленість про строк оренди з 12.12.2012 по 06.01.2013, і за цей період відповідач оплатив орендні платежі; позивач прострочив виконання свого обов'язку по виставленню актів виконаних робіт і рахунків, внаслідок чого, відповідач не зміг здійснити орендні платежі.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Положеннями статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3).

Частиною 8-ю статті 181 наведеного кодексу передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Судами встановлено, що на виконання умов договору оренди, позивач передав, а відповідач отримав об'єкт оренди, про що свідчить акти приймання-передачі від 12.12.2012, оплатив орендну плату лише у розмірі 3000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером від 05.02.2013 №72, вважаючи що за усною домовленістю строк оренди було визначено до 06.01.2013 і саме за цієї обставини відповідач вважає, що строк оренди закінчився 06.01.2013.

Також встановлено, що несплаченою залишилась сума 117 170,12 грн.