ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2014 року Справа № 910/9294/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Кота О.В.суддівІванової Л.Б. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна"на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 16.04.2014 Київського апеляційного господарського суду 15.07.2014 у справі господарського суду№ 910/9294/13 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна"доПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест"провизнання недійсним договору порукиза участю представників сторін:
від позивача - не з'явилися
від відповідача - Мединський М.М.
від третьої особи - не з'явилися
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2014 у справі № 910/9294/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" (Позивач) у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 у справі № 910/9294/13 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 38 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 20.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Омега банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" (позичальник) укладено кредитний договір № 837 К-Н.
Між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (банк), Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" (позичальник) укладено договір поруки № 359 І-Н від 20.08.2008, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику в межах кредитної лінії, що не поновлюється, згідно кредитного договору, у сумі 20 250 000,00 доларів США строком по 20.08.2015 включно.
18.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, згідно з яким до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" ґрунтуються на тому, що договір поруки підписано директором ОСОБА_5 без достатніх повноважень на його укладення.
Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" про визнання недійсним договору поруки.
Судові рішення мотивовані тим, що директор Позивача діяв в межах повноважень, наданих йому Загальними зборами учасників при укладенні оспорюваного договору поруки, оскільки рішенням загальних зборів учасників Позивача, оформленого протоколом № 14 від 12.08.2008, надано повноваження директору ОСОБА_5 на укладення від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" з Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" договору поруки, та інших супутніх договорів та документів, необхідних для укладення договору поруки.
В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" вказує на те, що в договорі поруки не значиться про протокол загальних зборів учасників ТОВ "НІКО-Україна" про надання дозволу та повноважень директору Товариства на укладання договору поруки на суму 20 250 000 дол. США.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 Цивільного кодексу України).
Отже порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги додержання, яких є необхідними для чинності правочину і, зокрема, частина 2 статті 203 даного Кодексу встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності.
Сервіси для юристів