ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2015 року Справа № 3/64 Вищий господарський суд України у складі: суддя Харченко В.М. - головуючий, судді Васищак І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транстур", м. Київ
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2015
зі справи № 3/64
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транстур", м. Київ (далі - Товариство)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Маргіт", с. Солочин, Свалявський район, Закарпатська область
про зобов'язання відповідача виконати умови п. 3.4 ліцензійного договору від 18.08.2004 № 7 у частині визнання об'ємів реалізації мінеральної води "Лужанська 7" з 18.08.2004 по 18.08.2006 та стягнення заборгованості за ліцензійним договором від 18.08.2004 № 7 у розмірі 30 копійок за кожну реалізовану пляшку мінеральної води "Лужанська 7"
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маргіт", с.Солочин, Свалявський район, Закарпатська область
до товариства з обмеженою відповідальністю "Транстур", м. Київ
про визнання недійсним ліцензійного договору від 18.08.2004 № 7.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Кудряшов О.Ю.;
відповідача - Олійник Р.Б.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2009 року Товариство звернулося з позовом, згідно з яким просило зобов'язати відповідача виконати умови п.3.4 ліцензійного договору від 18.08.2004 № 7 у частині визначення об'ємів реалізації мінеральної води "Лужанська 7" з 18.08.2004 по 18.08.2006, а також стягнути заборгованість за цим же договором у розмірі 30 копійок за кожну реалізовану відповідачем пляшку мінеральної води "Лужанська 7".
Відповідач у вересні 2009 року звернувся із зустрічним позовом, згідно з яким просив визнати недійсним ліцензійний договір від 18.08.2004 № 7, який укладено сторонами зі справи.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.12.2014 у справі № 3/64 (суддя Мокану В.В.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 (колегія суддів у складі: Давид Л.Л. - головуючий, судді Гриців В.М. і Кордюк Г.Т.), у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення господарського суду від 12.12.2014, постанову апеляційного господарського суду від 09.02.2015 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скарга мотивована тим, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами, 18.08.2004 Товариством (ліцензіар) та відповідачем (ліцензіат) було укладено ліцензійний договір №7, згідно з умовами якого ліцензіар надає ліцензіату невиключне право використання знака "Лужанська 7" для товарів і послуг 32, 35, 42 класів МКТП, для яких зареєстровано знак, за свідоцтвом України № 22921 на території Закарпатської, Львівської та Волинської областей.
Згідно з пунктами 3.4, 3.5 договору об'єм виробництва та реалізації мінеральної води, що позначена знаком "Лужанська-7", визначається ліцензіатом самостійно. Ліцензіат самостійно реєструє даний договір, всі наступні додатки до нього у відповідності до вимог чинного законодавства в управлінні патентування і ліцензування, публікує відомості про реєстрацію в офіційному бюлетені.
Пунктом 5.1 договору сторони встановили, що він діє протягом двох років з дня його підписання.
Відповідно до п.6.1 договору ліцензійна винагорода за договором складає 0,30 грн. з кожної реалізованої пляшки.
Пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що ліцензіат зобов'язаний провести реєстрацію ліцензійного договору у встановленому законом порядку.
Товариство, звертаючись з позовом до суду, вказувало на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо визначення об'ємів реалізації мінеральної води, у зв'язку з чим не оплачував позивачу ліцензійну винагороду за використання згаданого знака, що, на думку позивача, є порушенням його прав та інтересів, які підлягають захисту у судовому порядку.
Відповідач у зустрічному позові зазначав про те, що оспорюваний договір був підписаний не уповноваженою особою від імені ТОВ "Маргіт", та він був укладений всупереч приписам частини другої статті 6, частини восьмої статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", частини п'ятої статті 157 ГК України, що, на погляд відповідача, є підставою для визнання його недійсним у відповідності до положень ст.ст.203, 215 ЦК України.
Сервіси для юристів