Постанова ВГСУ від 28.07.2014 року у справі №910/24248/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року Справа № 910/24248/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас" на рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р. у справі № 910/24248/13 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агорас"простягнення 102 200,00 грн.за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Макогоненко В.О.

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" (надалі - "ТОВ "Досвід 2002") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас" (надалі - "ТОВ "Агорас") про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 102 200,00 грн., що становлять суму податку на додану вартість, яка була перерахована позивачем відповідачу при здійсненні розрахунків за поставлений на виконання укладеного між сторонами договору товарний бетон у період, коли останній не мав статусу платника вказаного податку, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. (суддя Любченко М.О.) позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Агорас" на користь ТОВ "Досвід 2002" 102 200,00 грн. безпідставно набутих коштів та 2 044,00 грн. судового збору.

Позиція місцевого господарського суду мотивована тим, що ТОВ "Агорас" у період з 28.10.2010 р. по 23.12.2010 р. не мало статусу платника податку на додану вартість, внаслідок чого здійснені протягом вказаного періоду операції з поставки товарного бетону за укладеним між сторонами договором № 0000068 від 26.10.2010 р. не підлягали оподаткуванню. Отже, грошові кошти в сумі 102 200,00 грн. були набуті та збережені відповідачем безпідставно. Встановивши дані обставини, а також той факт, що грошові кошти в сумі 102 200,00 грн. до Державного бюджету України не надходили, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р. (судді Ропій Л.М., Кондес Л.О., Рябуха В.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Агорас" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.10.2010 р. між ТОВ "Агорас" (постачальник) та Приватним підприємством "Досвід" (покупець), правонаступником якого є ТОВ "Досвід 2002", було укладено договір купівлі-продажу № 0000068 (надалі - "Договір"), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах цього договору товарний бетон; кількість, ціни, номенклатура, термін постачання і маркування продукції, що передається за даним договором, вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

При укладенні Договору сторони дійшли згоди (п. 3.2), що ціна продукції є договірною та оговорюється сторонами у момент підписання договору. Ціна і загальна сума вказуються в специфікаціях до цього договору (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. п. 3.7, 3.8 Договору оплата перераховується на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником покупцеві, та проводиться покупцем протягом 10 банківських днів.

Термін дії договору з 26.10.2010 р. по 31.12.2010 р. (п. 8.2 Договору).

Як з'ясовано судами, 26.10.2010 р. сторонами було погоджено специфікації № 1 та № 2 до Договору, що є його невід'ємними частинами, із зазначенням марки продукції, об'ємів, цін з ПДВ, загальної суми з ПДВ.

Згідно зі ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання своїх зобов'язань за Договором відповідач за видатковими накладними поставляв позивачу товарний бетон. У даних видаткових накладних окремими рядками вказано ціну на товарний бетон без урахування податку на додану вартість, суму нарахованого податку на додану вартість за ставкою 20% та загальну ціну товару з урахуванням податку на додану вартість.

На виконання своїх зобов'язань за Договором позивач у період з 26.10.2010 р. по 10.12.2010 р. перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 633 200,00 грн., з яких 527 666,33 грн. - вартість товарного бетону та 105 533,33 грн. - податок на додану вартість, нарахований на ціну операцій з поставки товарного бетону за ставкою 20%. Дане підтверджується також підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків.

Поряд з цим судами з'ясовано, що 28.10.2010 р. комісією Державної податкової інспекції (надалі - "ДПІ") у Печерському районі міста Києва складено акт № 7149 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість - ТОВ "Агорас", на підставі п. "е" п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим свідоцтво № 100060642 платника податку на додану вартість, видане ТОВ "Агорас" 22.08.2007 р., було анульоване.

ТОВ "Агорас" було повторно зареєстровано як платника податку на додану вартість 24.12.2010 р., про що ДПІ у Печерському районі міста Києва було видано відповідне свідоцтво № 100316243.