Постанова ВГСУ від 28.05.2015 року у справі №910/18866/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Справа № 910/18866/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В. суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерський комбінат "Нивки" на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 04.12.2014 Київського апеляційного господарського суду 31.03.2015 у справі господарського суду№ 910/18866/14 міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерський комбінат "Нивки" до1. Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 провизнання правочину недійсним за участю представників:

від позивача - Цимбал В.А.

від відповідача-1 - не з"явилися

від відповідача-2 - Гладишко Ю.П.

від третьої особи - ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2014 у справі № 910/18866/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерський комбінат "Нивки" (позивач) відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 24 Закону України "Про іпотеку".

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2013 між Відкритим акціонерним товариством Банк "БІГ Енергія" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу права вимоги № 3-233, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарантія та Довіра" відступлено право вимоги по кредитному договору № 70708К98 від 18.07.2008.

Згідно з пунктами 2.2, 2.6. вказаного договору предметом договору є право вимоги, що випливає з контракту, укладеного між первісним кредитором та боржником, а також договорами забезпечення (у разі їх наявності). З моменту повного виконання новим кредитором обов'язків, передбачених пунктом 4.1. цього договору та укладення між первісним кредитором та новим кредитором акта прийому-передачі права вимоги - первісний кредитор буде вважатися таким, що відступив новому кредитору належне кредитору право вимоги до боржника відповідно, з дати відступлення у кредитора припиниться, а у нового кредитора виникне право вимоги до боржника.

28.01.2014 між Відкритим акціонерним товариством Банк "БІГ Енергія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, що посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу 28.07.2008, зареєстрованого в реєстрі за № 690, яким було забезпечено виконання зобов'язання по кредитному договору № 70708К98 від 18.07.2008.

06.02.2014 між Відкритим акціонерним товариством Банк "БІГ Енергія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" укладено акт прийому-передачі права вимоги згідно з договором купівлі-продажу права вимоги № 3-233 від 27.12.2013, відповідно до якого з 06.02.2014 право вимоги за всіма договорами, зазначеними в пункті 2.2 договору та додатку № 2 договору у повному обсязі перейшли від кредитора до нового кредитора згідно з умовами договору.

В подальшому, відповідно до договору № 20/ФК-14 про відступлення прав вимоги від 24.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" відступило ОСОБА_4 право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерський комбінат "Нивки" за кредитним договором № 70708К98 від 18.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_4 24.04.2014 укладено договір про відступлення права за іпотечним договором за реєстровим номером 690, що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. 28.07.2008.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-кондитерський комбінат" "Нивки" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору від 28.01.2014 про відступлення прав за іпотечним договором.

Позовні вимоги мотивовані нормами статті 24 Закону України "Про іпотеку" яка вказує на те, що відступлення прав за договором іпотеки можливе лише при одночасному відступленні прав за основним зобов'язанням. Позивач зазначає, що 06.02.2014 право вимоги за кредитним договором № 70708К98 від 18.07.2008 перейшло до відповідача-2 згідно з договором купівлі-продажу права вимоги від 27.12.2013 № 3-233.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частина 1 статті 516 зазначеного Кодексу передбачає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. Така ж норма міститься і в статті 24 Закону України "Про іпотеку".

Іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору.