ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2014 року Справа № 917/2154/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Гончарука П.А. (доповідача),
суддів Вовк І.В.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" на рішення господарського суду Полтавської області від 3 грудня 2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2014 року у справі № 917/2154/13 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" про стягнення суми, -
Встановив:
У жовтні 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" про стягнення 55000 грн. основного боргу, 4136,30 грн. пені, 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами, 2800 грн. витрат на послуги адвоката, посилаючись на порушення відповідачем умов договору № ЛГП-10 від 8 листопада 2012 року щодо збирання сільськогосподарських культур в частині розрахунків за надані послуги з обмолоту кукурудзи на зерно.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 3 грудня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 55000 грн. основного боргу, 4136,30 грн. пені, 1182,73 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2014 року рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами скасовано і позов в цій частині задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами, 1006,50 грн. судового збору, 1100 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені судові рішення в частині стягнення 55000 грн. основного боргу та 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами скасувати.
Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем порушені умови укладеного сторонами договору № ЛГП-10 від 8 листопада 2012 року щодо збирання сільськогосподарських культур в частині розрахунків за надані послуги з обмолоту кукурудзи на зерно, в зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість в розмірі 55000 грн. Відповідна вимога позивача про сплату даного боргу залишена відповідачем без належного задоволення.
Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості, суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 901, 903 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про його обґрунтованість, доведеність матеріалами справи та необхідність задоволення.
Враховуючи умови п. 4.1 договору, яким передбачено, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від неоплаченої суми, норми ст.ст. 199, 216, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, судом задоволено й вимогу позивача щодо стягнення 4136,30 грн. пені за період з 22 грудня 2012 року по 22 червня 2013 року.
У стягненні 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами судом відмовлено з посиланням на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме, пені (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України), стягнення якої сторонами вже передбачене умовами п. 4.1 договору, а подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання покупцем зобов'язання не узгоджується з нормами ст. 61 Конституції України, за якою ніхто не можу бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того, в зв'язку з відсутністю належних доказів того, що адвокатські послуги позивачу, вартість яких в розмірі 2800 грн. він просить стягнути з відповідача, надавалися саме адвокатом, який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, суд в задоволенні даної частини позову відмовив.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами та задоволення даної частини позову, залишивши рішення в іншій частині без змін, посилаючись на умови п. 4.2 договору, яким передбачено, що з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право витребувати від замовника, а замовник повинен виплатити, проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг. Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5 % від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником, до дня повної оплати послуг. Таким чином, суд дійшов висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, і не є неустойкою (штрафом, пенею).
Проте, з таким висновком апеляційного господарського суду погодитись не можна.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ст. 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Апеляційним господарським судом дані вимоги порушені, оскільки не перевірені доводи позивача, викладені в письмових поясненнях, що містяться в матеріалах справи (а.с. 92), стосовно відсутності у позивача до відповідача претензій щодо основної суми заборгованості в розмірі 55000 грн., як і не надано належної правової оцінки додатковим доказам у справі, а саме, виписці з рахунку (а.с. 89) про сплату відповідачем зазначених коштів ще до моменту прийняття рішення судом першої інстанції, а саме - 12 листопада 2013 року, на чому наголошував і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 88).
Крім того, висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами є передчасним, прийнятим за відсутності з'ясованого належним чином судом питання щодо правової природи процентів, визначених договором.
Між тим, з'ясування даних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору та застосування норм матеріального права.
Сервіси для юристів