П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 159/140/24
провадження № 51-4657км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7
(в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Вироком Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК скасовано. Призначено ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим в тому, що він під час проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, без дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст.17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 19 год 30 хв 17 вересня 2022 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 (адреса зазначена в обвинувальному акті) та до 07 грудня 2023 року був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах прокурор та захисник стверджують про істотне порушення вимог КПК, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого: захист стверджує про суворість покарання, а прокурор - про його м`якість.
Скаржники просять суд:
- сторона обвинувачення - скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції;
- сторона захисту - змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та звільнити останнього від його відбування на підставі положень ст. 75 КК.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що під час призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК, не є триваючим, та було вчинене засудженим до набрання чинності Законом України № 2839-ІХ від 13 грудня 2022 року (далі - Закон № 2839-ІХ), згідно з якими з 27 січня 2023 року виключається можливість застосування статей 69, 75 КК до осіб, які в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці вчинили злочин, передбачений ст. 407 КК.
У касаційній скарзі сторона захисту вказує про те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого злочину до набрання чинності Закону № 2839-ІХ, однак безпідставно не застосував до засудженого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням, не обґрунтував свої висновки про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, які зроблені без врахування принципу індивідуалізації покарання, відомостей про особу засудженого, наявності обставин, які пом`якшують покарання, та відсутності обставин, які його обтяжують.
Сервіси для юристів