Постанова ВГСУ від 28.04.2015 року у справі №912/3329/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 912/3329/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015у справі№ 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4

простягнення 40000,00 грн.за участю представників сторінвід позивача:не з'явились, від відповідача:не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" у жовтні 2014 року звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 40000,00 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2014 у справі № 912/3329/14 (суддя Макаренко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 (у складі колегії суддів: Джихур О.В. - головуючого, Виноградник О.М., Лисенко О.М.) позовні вимоги повністю задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" 40000,00 грн. заборгованості та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 у справі № 912/3329/14 Господарського суду Кіровоградської області, і прийняти нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що платіжним дорученням від 12.06.2014 № 3 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, грошові кошти в сумі 40000 грн. з призначенням платежу "за пиломатеріали згідно з договором № 001/Я від 11.06.2014 без ПДВ".

Позивачем зазначено, що вказані кошти перераховано відповідачу за усною домовленістю, як оплата за поставку товару - пиломатеріали. Про наміри укласти договір сторони обумовлювали в електронній переписці. На електронну адресу керівника позивача від відповідача 11.06.2014 (14:06) надійшов електронний лист із "примірним текстом договору поставки". Позивач в свою чергу надіслав на електронну адресу відповідача інформацію про найменування товару та його кількісні і якісні характеристики (11.06.2014 о 15:12) та проект (текст) договору поставки № 001/Я від 11.06.2014 з додатком № 1 до договору від 11.06.2014 (11.06.2014 о 22:13).

Судами встановлено, що сторонами не укладено договір поставки № 001/Я від 11.06.2014, не укладено будь-якого іншого договору. Відповідач посилається на те, що між сторонами досягнута усна домовленість, за якою він зобов'язався на свій ризик закупити деревисину, транспортувати її до місяця розпилу, розвантажити деревисину, розпилити деревисину, здійснити її пакування в пакети та передати виконану роботу Товариству з обмеженою відповідальністю "ДРАФ", останній зобов'язався прийняти виконану роботу та оплатити її.

Обмін листами між сторонами (зустрічна претензія від 18.07.2014 № 2, вимога у відповідь на претензію) свідчить, що сторони не дійшли згоди з питання укладення договору, тому позивач просить стягнути відповідача сплачені грошові кошти у розмірі 40000 грн.

Судами встановлено, що позивачем не доведено, у яких саме зобов'язальних правовідносинах перебувають сторони у справі, яке саме зобов'язання мав виконати відповідач, і у який саме строк це зобов'язання мало бути ним виконане.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: примусове виконання обов'язку в натурі та інше.

Приписи статті 1212 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, обов'язок повернути безпідставно набуте майно є різновидом цивільно-правової санації, а не мірою відповідальності. Положення вказаної статті Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України, безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Суди дійшли до правильного висновку, що договірних відносин між сторонами не існувало, а товар на суму попередньої оплати 40000 грн. відповідачем не поставлено, то у відповідача відсутні правові підстави для утримання перерахованих позивачем грошових коштів у вказаній сумі.

Таким чином, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України судами правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 40000 грн.

Твердження ФОП ОСОБА_4, що між сторонами існують договірні відносини, які вважає випливають з договору підряду не ґрунтуються на матеріалах справи, і спростовується встановленими у справі обставинами.

Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.