Постанова ВГСУ від 28.03.2017 року у справі №910/22792/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/22792/15

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Владимиренко С.В.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року у справі № 910/22792/15 господарського суду міста Києва за позовом Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення грошових коштів,

за участю представників:

Позивача: не з'явився,

Відповідача 1: Івченко М.В., дов. № 052-1449 від 14.03.2017 року,

Відповідача 2: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі - ВНЗ "ВМУ "Україна", Університет, Позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (далі - Департамент промисловості та розвитку підприємництва, Відповідач 1), Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент соціальної політики, Відповідач 2) про солідарне стягнення 22730397,71 грн. збитків, у зв'язку з невиконанням Кредитного договору № 54-47/4-07 від 10.08.2007 року та Договору № 10 про встановлення порядку сплати відсотків за користування кредитом, наданим згідно з Генеральним договором № 24-47/1-08G від 04.06.2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року, у задоволенні позову ВНЗ "ВМУ "Україна" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ВНЗ "ВМУ "Україна", у поданій касаційній скарзі, та поясненнях до неї, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 509, 510, 540, 543, 544, 623, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, просить скасувати прийняті судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Представник Департаменту промисловості та розвитку підприємництва, у своїх письмових запереченнях, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі ВНЗ "ВМУ "Україна", просив відмовити у її задоволенні у повному обсязі, а оскаржувані судові рішення у справі залишити без змін.

Департамент соціальної політики подав до суду касаційної інстанції клопотання про розгляд даної справи без участі його представника.

Заслухавши пояснення представника Департаменту промисловості та розвитку підприємництва, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлені загальні умови виконання зобов'язання: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 цього ж Кодексу передбачено правові наслідки порушення зобов'язання - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктами 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України також,передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказуються кредитором.

При цьому, згідно п.п. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Разом з тим, згідно положень, визначених в п.п. 1 - 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Водночас, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.