Постанова ВГСУ від 28.01.2015 року у справі №903/679/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 903/679/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоАлєєвої І.В.,суддів :Акулової Н.В., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гушинця Олега Степановичана постановуРівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р.у справі№ 903/679/14 господарського суду Волинської областіза позовом Фізичної особи - підприємця Гушинця Олега Степановича (надалі - Підприємець)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД (надалі - Товариство)простягнення 351 818,33 грн.за участю представників: від позивача- не з'явилися від відповідача- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.10.2014 р. (суддя Костюк С.В.) позов Підприємця до Товариства про стягнення 351 818,33 грн. задоволено повністю, стягнуто з Товариства на користь Підприємця 351 818,33 грн., з них 322 767,98 грн. заборгованості, 29 050,35 грн. - 3 % річних, а також 7 036,39 грн. витрат по оплаті судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту недоотримання товарно-матеріальних цінностей по накладній № 1104 від 30.03.2011 р., а тому вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 322 767,98 грн. та відсотків річних в сумі 29 050,35 грн. підставна та підлягає задоволенню.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. (головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді: Дужич С.П., Саврій В.А.) рішення господарського суду Волинської області від 07.10.2014 р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.03.2011 р. між Підприємцем (Продавець) та Товариством (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, цегли будівельної, залізобетонних виробів, елементів будівельних конструкцій (надалі - Договір).

Відповідно до п. 2.2. Договору кількість товару визначається згідно заявки Покупця.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору загальна вартість поставки товару обмежується обсягом за цим Договором 350 000 грн., а покупець здійснює оплату після отримання товару.

Розділом 5 Договору сторони передбачили, що до обов'язків продавця належить: передати покупцеві товар, на умовах визначених цим Договором; зберігати товар, якщо право власності переходить до Покупця раніше від передання товару; замінити товар неналежної якості, протягом 3 днів з моменту отримання обґрунтованої претензії від Покупця, або повернути вартість товару неналежної якості. В свою чергу, до обов'язків покупця відносяться: прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від Договору; оплатити товар згідно з визначеними умовами.

Даний договір підписано зі сторони Продавця Підприємцем та скріплений його печаткою, зі сторони Покупця головою Товариства Полковським С. та скріплений печаткою Товариства.

Судами з'ясовано, що відповідно до накладної № 1104 від 30.03.2011 р. Товариству через Савчука Р.І. (довіреність № 57 від 30.03.2011 р.) було відпущено будівельних матеріалів на суму 350 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підтвердження доставки товару Товариству за адресою смт. Маневичі, вул. Луцька, 3 позивачем було надано 22 подорожні листи вантажного автомобіля, частина яких підписана лише самим Підприємцем, інші підприємцем Мухою М.О. та Підприємцем та скріплені їх печатками. Дані подорожні листи датовані часовим проміжком з 24 січня 2011 року по 28 березня 2011 року.

Водночас, апеляційним господарським судом було зазначено, що довіреність на отримання будматеріалів № 57 від 30.03.2011 р. видана Савчуку Р.І., відсутня в матеріалах справи, хоча й витребовувалася судом першої інстанції.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що факт виконання договору купівлі-продажу від 30.03.2011 р. підтверджено накладною № 1104 від 30.03.2011 р., а також подорожніми листами вантажного автомобіля на доставку будматеріалів.