Постанова ВГСУ від 28.01.2014 року у справі №905/5789/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа № 905/5789/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Красноармійський завод технологічного обладнання"на рішення та постановугосподарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі№ 905/5789/13 господарського суду Донецької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Красноармійський завод технологічного обладнання"доДержавного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"простягнення 1 452 973,90 грн.,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Красноармійський завод технологічного обладнання" (далі - ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання") звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська") про стягнення заборгованості за виконані роботи з ремонту обладнання у розмірі 1 212 642,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 117 508,89 грн. та 3% річних у розмірі 122 823,01 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. у справі № 905/5789/13 (суддя Овсяннікова О.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. (колегія суддів у складі: Ломовцевої Н.В. - головуючого, Принцевської Н.М., Татенко В.М.), у позові ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 25.09.2013 р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі № 905/5789/13, ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.01.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Кролевець О.А. прийнято зазначену касаційну скаргу ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.01.2014 р. о 10 год. 40 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.01.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством "Красноармійський завод технологічного обладнання" (у подальшому змінено назву на ПрАТ "Красноармійський завод технологічного обладнання") (Виконавець) та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" (Замовник) був укладений договір № 6/01 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 12.03.2009 р.) Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання по проведенню робіт з дефектовки та ремонту обладнання згідно з додатковими угодами, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору приймання та оцінка ремонту продукції здійснюється відповідно до актів приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.3 Договору Замовник зобов'язується здійснити оплату виконаних робіт з ремонту обладнання протягом 5-ти банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

У грудні 2009 року та березні 2010 року позивачем було виконано робіт на загальну суму 1 212 642,00 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт б/н за грудень 2009 року на суму 54 960,00 грн., б/н за грудень 2009 року на суму 54 960,00 грн., б/н за грудень 2009 року на суму 89 952,00 грн. та б/н за березень 2010 року на суму 1 012 770,00 грн., підписаними у двохсторонньому порядку.

Встановивши, що акти приймання виконаних робіт не містять дати їх підписання, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що датою підписання актів слід вважати останній день місяця, в якому ці акти були підписані.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати робіт у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1 212 642,00 грн., докази сплати якої у матеріалах справи відсутні.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.