Постанова ВГСУ від 27.11.2014 року у справі №922/696/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 922/696/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиноюна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 рокуу справі№ 922/696/14господарського судуХарківської областіза позовомДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиноюдоАкціонерного товариства "А.М.Б."провизнання недійсним договору

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Приходько Я.М. дов. № 103 від 16.07.2014 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до акціонерного товариства "А.М.Б." (далі за текстом - АТ "А.М.Б.") про визнання недійсним договору від 01.07.2011р. відповідального зберігання.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року у справі № 922/696/14 в задоволенні позовних вимог Державному підприємству з питань поводження з відходами як вторинною сировиною відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 922/696/14 апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у справі № 922/696/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 43, 41 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.11.2014 року № 03-05/3091 для розгляду касаційної скарги у справі № 922/696/14, у зв'язку з завершенням двотижневої підготовки у Національній школі суддів України судді Ходаківської І.П. та виходом із відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2011 року між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (позивач, депонент) в особі Обласного управління "Харківекоресурси" та АТ "А.М.Б.", (відповідач, охоронець) було укладено договір відповідального зберігання, за умовами якого депонент в порядку та на умовах, визначених цим договором передає, а охоронець приймає на відповідальне зберігання транспортні засоби (майно) вартістю та складом згідно акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1.4. Договору депонент зобов'язаний оплачувати вартість послуг з відповідального зберігання 3 000, 00 грн. з урахуванням ПДВ на місяць.

Пунктом 6.1. Договору погоджено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2011 р. У разі відсутності заперечень сторін, висловлених не менш ніж за 7 днів до закінчення строку дії договору, його дія автоматично пролонгується ще на один календарний рік із збереженням попередніх умов.

Судами досліджено, що спірний Договір підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками підприємств.

Так, попередніми судовими інстанціями встановлено, що до Договору сторонами складений акт від 01.07.2011 р. приймання-передачі майна на відповідальне зберігання, за яким позивач передав на зберігання відповідачу майно за переліком, всього 19 позицій.

Крім того, судами досліджено, що до матеріалів справи надані рахунки на оплату послуг за зберігання, що виставлялись відповідачем за період з липня 2011 р. по серпень 2012 р., та акти приймання-передачі послуг за вказаний період, які підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств.

Також, до матеріалів справи надані виписки банку, що підтверджують оплату позивачем послуг по зберіганню по серпень 2012 р. включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Положеннями ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.