ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2014 року Справа № 908/301/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Карабаня В.Я.,
суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.,
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: у засідання не прибули
від відповідача: у засідання не прибули
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2014р.
у справі № 908/301/14 Господарського суду Запорізької області
за позовом Управління комунальної власності Бердянської міської ради
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із нежитлового приміщення,
ВСТАНОВИВ:
Управління комунальної власності Бердянської міської ради звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача на користь позивача з нежитлового приміщення площею 83,35 м2 за адресою: м. Бердянськ, АДРЕСА_1 (приміщення №№212, 213, 214 згідно з планом БТІ другого поверху будівлі).
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.03.2014р. (суддя Смірнов О.Г.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2014 (колегія суддів у складі: Скакуна О.А., Колядко Т.М., Бойченка К.І.), позов задоволено в частині виселення відповідача з нежитлового приміщення, а в решті позову відмовлено.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявила вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також відмову в задоволенні позову новим рішенням.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 20.11.2009р. між Управлінням комунальної власності Бердянської міської ради Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди комунального майна №1312, який у подальшому змінювався і доповнювався.
За умовами договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування вбудовані нежитлові приміщення, які перебувають на балансі Комунального підприємства Бердянської міської ради "Житлосервіс - 2а", площею 39,20м2 (приміщення №№212, 213, 214 згідно з технічним паспортом БТІ), розташовані на другому поверсі триповерхової будівлі побутового обслуговування населення за адресою: АДРЕСА_1
Факт передачі в оренду вказаних нежитлових приміщень підтверджується актом здачі-приймання нежитлового приміщення від 20.11.2009р.
Пунктом 2.2. договору встановлено, що власником орендованого майна залишається територіальна громада, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до п. 10.1 договору він діє з 20.11.2009р. до 31.12.2009р. з подальшим не продовженням договору оренди. Додатковими угодами від 28.01.2010р., від 26.08.2010р. та від 01.02.2013р. вносилися зміни до наведеного пункту договору, зокрема, останньою угодою строк дії договору оренди продовжено з 30.11.2012р. до 30.11.2013р.
Пунктом 10.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 31.01.2013р.) передбачено, що строк дії договору може бути подовжений за згодою сторін; у випадку якщо орендар має намір використовувати майно після закінчення дії договору, він не пізніше, ніж за три місяці до закінчення його дії, звертається до орендодавця з заявою про подовження строку дії договору; строк дії договору автоматично не поновлюється у випадку відсутності згоди хоча б однієї зі сторін на подовження строку дії договору; подовження строку дії договору оформлюється додатковою угодою.
Згідно з п. 10.7 договору оренди його дія припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін; термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 26 і ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено; у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Сервіси для юристів