Постанова ВГСУ від 27.10.2014 року у справі №13/370-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року Справа № 13/370-10

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Головного управління юстиції у Дніпропетровської області на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р. (головуючий суддя Дмитренко А.К., судді Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.)на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2014 р. (суддя Первушин Ю.Ю.)за скаргоюна постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві та на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровської області ОСОБА_4 щодо повернення виконавчого документау справі№ 13/370-10 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5 доВиконавчого комітету Новомосковської міської ради,третя особаПублічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",за участюГенеральної прокуратури Українипростягнення 24.318,00 грн.,за участю представниківпозивачаОСОБА_7,відповідачане з'явились,третьої особине з'явились,органу ДВСНеруш О.В.,прокуратуриКлюге Л.М.,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2014 р. у справі № 13/370-10, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р., задоволено скаргу позивача на дії органу державної виконавчої служби та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 13.11.2013 р. ВП № 30035910, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровської області ОСОБА_4

Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Головне управління юстиції у Дніпропетровської області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги позивача.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 3, 49 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що згідно з приписами Закону України "Про виконавче провадження" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, виконання судових рішень про стягнення грошових коштів з бюджетної установи здійснюється органами державної казначейської служби у передбаченому законом порядку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2011 р. у справі № 13/370-10 з виконавчого комітету Новомосковської міської ради стягнуто на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 463.146,45 грн. орендної плати, 4.631,47 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 20.000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В частині позовних вимог щодо стягнення орендної плати в сумі 14.577,66 грн. відмовлено.

На виконання зазначеного рішення суду 20.06.2011 р. видано наказ.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 19.11.2011 р. ВП № 30035910 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 13/370-10, виданого 20.06.2011 р., який в подальшому був повернутий стягувачеві.

Однак постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 06.11.2013 р. відновлено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 13/370-10, виданого 20.06.2011 р.

В подальшому оскаржуваною постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 13.11.2013 р. наказ № 13/370-10, виданий 20.06.2011 р., повернуто стягувачу з посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Оскаржувана постанова мотивована тим, що 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено новий порядок виконання рішень про стягнення коштів, де боржником є державний орган, а саме: відповідні функції покладено на Державну казначейську службу України.

Згідно зі ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" встановлено, що працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

В силу ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, наказ № 13/370-10 від 20.06.2011 р. було повернуто стягувачу з посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено: виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Колегія суддів відзначає, що положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, (зі змінами від 30.01.2013 р.) не встановлюють заборони щодо звернення стягнення на майно та кошти бюджетних установ-боржників, а фактично змінюють порядок виконання виконавчих документів.

При цьому сама зміна порядку виконання рішення суду без встановлення законодавчої заборони щодо звернення стягнення на майно боржника не може бути правовою підставою для повернення виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", враховуючи ту обставину, що виконавче провадження відкрито до внесення змін у відповідні нормативно-правові акти, які в силу ст. 58 Конституції України не мають зворотної сили та не містять вказівок щодо процедури передачі, закінчення чи повернення виконавчих документів у тих випадках, коли виконавчі провадження були відкриті до набрання чинності вказаними вище нормативними актами.

Колегія суддів враховує також наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.