Постанова ВГСУ від 27.09.2016 року у справі №915/196/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 915/196/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі№ 915/196/16 Господарського судуМиколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська компанія"проприпинення дії договору про встановлення сервітутуза участю представників: позивачаРевенко О.В.- предст. дов. від 27.07.2016відповідача прокурорПанченко С.В. - предст. дов. від 10.05.2016 Романов Р.О.- посвід. № 014714;

ВСТАНОВИВ:

26.02.2016 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська компанія" про припинення дії договору від 04.07.2013 № А3-А про встановлення сервітуту, посилаючись на припинення обставин, які були підставою для його встановлення, та на приписи пункту 4 частини першої статті 406 Цивільного кодексу України щодо підстав припинення сервітуту. В обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483 внесено зміни до переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, в зв'язку з чим обумовлене договором сервітуту використання відповідачем належного позивачу причалу повинно відбуватися на підставі договору про надання відповідної послуги доступу портового оператора до причалу, натомість, відповідач заперечив проти пропозиції розірвати договір сервітуту та підписати договір щодо забезпечення доступу до причалу.

Заявою від 23.03.2016 позивач уточнив позовні вимоги та просив розірвати спірний договір відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України та частини другої статті 406 Цивільного кодексу України в зв'язку з тим, що наявна обставина, на яку він посилається (законодавчо встановлений спосіб задоволення потреб сервітуарія - портового оператора до причалу шляхом надання відповідної спеціалізованої послуги) є істотною зміною обставин; надане позивачем клопотання за своєю процесуальною природою є заявою про зміну предмету позову.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що відсутні передбачені договором або законом підстави для припинення чи розірвання спірного договору про встановлення сервітуту; обставиною, яка зумовила встановлення сервітуту, є необхідність у використанні ним майна - причалу і ця обставина не припинилась.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2016 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (судді Будішевська Л.О., Величко Т.А., Мишкіна М.А.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову господарських судів у даній справі скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статтям 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги доводи позивача щодо необхідності привести договірне регулювання спірних правовідносин сторін у відповідність до чинного законодавства (наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541) як правовідносин з надання спеціалізованої послуги доступу до причалу; суди не дослідили умови спірного договору щодо порядку використання відповідачем належних позивачу причалів, не врахували положення Закону України "Про морські порти України" в частині приналежності об'єктів портової інфраструктури, змісту та меж речового права позивача на ці об'єкти; суди неправильно застосували положення статті 652 Цивільного кодексу України, не надали оцінки доводам позивача щодо наявності сукупності передбачених відповідною статтею підстав для розірвання договору; суди не взяли до уваги, що доступ до причалу має надаватися усім суб'єктам на рівних умовах, з оплатою за спеціалізовану послугу доступу до причалу відповідно до нормативно встановленого для всіх портових операторів тарифу; послуга доступу підлягає оплаті в порядку сплати портових зборів відповідно до статей 1, 3, 84 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 174 Господарського кодексу України та не потребує укладення окремого договору.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи касаційної скарги.

Представник прокуратури, яка вступила у справу згідно з листом від 23.09.2016, підтримав також касаційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, вважаючи судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, позивача та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.07.2013 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Європейська Компанія" (далі - ТОВ "НЄК") укладено Договір про встановлення сервітуту № А3-А та додаткові угоди до нього від 08.08.2013 та від 01.04.2014. Згідно з преамбулою договору договір сервітуту укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 12 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою; за пунктом 2.1 цього договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Відповідно до пункту 1.1 договору сервітуту, сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

За змістом пункту 3.1 договору сервітуту видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалу № 12 та причальної інфраструктури" (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору), такою довжиною:

- причал № 12 (інв. № 1031039) - 187,0 м.п., технологічна ширина 15,0 м.п.;

- залізничні колії № 53, 54 (інв. № 1031085, 1031086) - 355,68 м.п.;

- підкранові колії (інв. № 1031068) - 182,0 м.п. у дві нитки.

Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначеними вище у пункті 3.1 даного договору.

За пунктом 4.1 договору сервітуту зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним. (пункт 4.2 договору сервітуту).

Відповідно до пункту 4.4 договору сервітуту, сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (пункт 4.5 договору сервітуту).

Згідно з пунктом 14.1 договору сервітуту, договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018 включно, з можливістю пролонгації на той самий строк. Відповідно до пункту 14.4 договору сервітуту одностороння відмова від виконання даного договору (розірвання даного договору) не допускається. Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди (пункт 14.5 Договору сервітуту).

Згідно з пунктом 14.6 договору сервітуту дія сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Право користування (сервітут), яке виникло на підставі договору сервітуту, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наданим відповідачем витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та в пункті 3.2 Статуту Товариства, основним видом діяльності відповідача є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. Згідно з Класифікатором видів економічної діяльності іншою допоміжною діяльністю у сфері транспорту, зокрема, є вантажно-розвантажувальні роботи.