Постанова ВГСУ від 27.09.2016 року у справі №910/21507/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 910/21507/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 у справі № 910/21507/15 господарського суду міста Києва за позовомДержавного житлово-комунального підприємства Національної академії наук Українидо товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс"простягнення 682 389, 95 грн.,за участю представників

позивача: Кирик О.В.,

відповідача: Деркача С.С.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" про стягнення 682 389, 95 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2015, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем на підставі рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2006 у справі № 43/314 набуто право власності, зокрема, на наступні об'єкти нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 129, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, загальною площею 238, 4 м2; група нежитлових приміщень № 130, що знаходяться на цокольному поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16, загальною площею 436, 4 м2; група нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 3, загальною площею 167, 0 м2; група нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: вул. Б. Хмельницького, 42, загальною площею 404, 9 м2.

За твердженнями позивача, останній є балансоутримувачем житлових будинків, розташованих за адресами: м. Київ, вул. Володимиро-Либідська, 16; м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 3; м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 42.

Листами від 15.03.2013 № 03-83 та від 09.12.2014 № 12-263 позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги, плату за землю та експлуатаційні витрати.

Вважаючи, що відповідачем вказані вимоги безпідставно залишені без належного реагування та вказуючи на наявність у відповідача заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, плати за землю та експлуатаційних витрат, нараховані за період з липня 2006 по травень 2015 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строки позовної давності, про що заявлено відповідачем, а тому з урахуванням вимог ст.ст. 251, 253-255, 257, 260, 261 та 264 Цивільного кодексу України судами у межах даного спору підлягають розгляду вимоги за період з серпня 2012 року по травень 2015 року. Так, суди обох інстанцій зазначили, що за цей період відповідачу нараховано плату за землю на суму 102 580, 56 грн., у той час як вбачається з матеріалів справи відповідачем сплачено за вказаний період 145 350, 90 грн. Крім того, в частині вимог про стягнення заборгованості за експлуатаційні витрати позов задоволенню не підлягає у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Вимоги про стягнення заборгованості за комунальні послуги також задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем укладено прямий договір із ПАТ "Київенерго" та 2011 року складений акт про відсутність опалення та гарячого водопостачання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові

Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідачем до прийняття рішення у справі було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період з липня 2006 року по травень 2015 року, у той же час як із позовом до суду останній звернувся у серпні 2015 року.

Враховуючи викладене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо частини боргу, у зв'язку з чим підлягають розгляду позовні вимоги за період з серпня 2012 року по травень 2015 року.

Так, відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, яка діяла у серпні 2012 року), договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.