Постанова ВГСУ від 27.01.2016 року у справі №922/4420/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 922/4420/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 21.09.2015у справі№922/4420/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомСхідного науково-технологічного центру - Товариство з обмеженою відповідальністюдоПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"про стягнення коштівв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Овдіна Ю.Б.,Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 21.01.2016 №02-05/40 у зв'язку з перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, сформований наступний склад суду для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2015 у справі №922/4420/15 (суддя Денисюк Т.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (судді: Пуль О.А., Білоусов Я.О., Фоміна В.О.), частково задоволений позов Східного науково-технологічного центру - Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (надалі відповідач/ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача 885,42 грн. інфляційних втрат, 10 597,66 грн. 3% річних та судовий збір; в частині стягнення з відповідача пені, у позові відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даного справи у суді касаційної інстанції.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимоги позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 885,42 грн., 3% річних у сумі 10 597,66 грн. на підставі ст. 625 ЦК України та пені у розмірі 1,00 грн., у зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного між позивачем та відповідачем договору про закупівлю послуг №1208000165 від 07.08.2012 в частині здійснення розрахунків за договором.

Суди попередніх інстанцій частково погодилися із такими доводами позивача, та прийшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині інфляційних втрат та 3% річних, і у вказаних частинах задовольнили позов; відмовляючи у позові в частині стягнення з відповідача пені, суди попередніх інстанцій послалися на те, що позивачем пропущений строк позовної давності тривалістю в рік, передбачений ст. 258 ЦК України, для стягнення неустойки, про що відповідачем подано відповідну заяву.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 07.08.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір про закупівлю послуг №1208000165, відповідно до умов якого виконавець (позивач) зобов'язується надати послуги з видобування нафти та газу, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Сума цього договору становить 1 399 992,00 грн., сума є кінцевою і не може були збільшена (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Розділом 4 договору сторони узгодили порядок здійснення оплати за цим договором, а саме: розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, що вказаний в реквізитах договору; форма розрахунку - поетапно по факту надання послуг протягом 90 календарних днів після підписання акту наданих послуг.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, сторонами у справі на виконання вказаного договору були підписані наступні акти: акт №1 від 12.09.2012 на суму 53 124,00 грн., акт №2 від 19.10.2012 на суму 673 434,00 грн. та акт №3 від 21.12.2012 на суму 673 434,00 грн., отже, виходячи з умов договору та вказаної норми, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку, що здійснення оплати за вказаними актами мало відбутися: за актом №1 - до 11.12.2012, за актом №2 - до 17.01.2013, за актом №3 до 21.03.2018.

В той же час, як вбачається із наявних в матеріалах справи платіжних доручень №2200, №2201, №2202, досліджених судами попередніх інстанцій, оплата за вказаними трьома актами відбулася 18.05.2013, у зв'язку з чим, має місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 14.11.2011 у справі №12/207.

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та враховуючи наведену норму, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення з відповідача позовних вимог в частині стягнення з останнього на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у сумі 885,42 грн. та 10 597,66 грн. відповідно.