Постанова ВГСУ від 26.10.2016 року у справі №922/5579/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 922/5579/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2016та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 22.02.2016у справі№ 922/5579/15 господарського суду Харківської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"; 2. Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів";третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4простягнення коштів в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПрАТ "СК "ВУСО" Алендар Ю.І.,

- ТОВ "Міжнародна страхова компанія" повідомлений, але не з'явився,

- КП "Комплекс з вивозу побутових відходів" повідомлений, але не з'явився,

- ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився,

Встановив:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2016 у справі № 922/5579/15 (суддя Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2016, відмовлено Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ВУСО" у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (відповідач 1) та до Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів" (відповідач 2) про стягнення з відповідача 1 2 252,72 грн., а з відповідача 2 - 1000,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте відповідачі 1 та 2 не скористались своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Від відповідачів 1 та 2 надійшли відзиви на касаційну скаргу позивача, в яких відповідачі заперечують проти задоволення касаційної скарги, просять оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО", як страховиком, та ОСОБА_6, як страхувальником, 24.10.2007 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту засобів №68415-20-02, відповідно до якого позивач застрахував автомобіль страхувальника Hyundai Matrix, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

20.06.2012 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась на вул. Польовій, 98 в місті Харкові, за участю автомобіля НОМЕР_2, автомобіля "МАЗ-533702" під керуванням ОСОБА_4, автомобіля ГАЗ-2705 під керуванням ОСОБА_7, застрахований позивачем автомобіль Hyundai Matrix був пошкоджений, що підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою Управління державтоінспекції ГУМВС України в Харківській області від 23.07.2012 №Д/2975 та постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України по Харківській області про відмову у порушенні кримінальної справи.

Судами встановлено, що позивачем вказану дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком; вартість відновлювального ремонту, як встановили суди, становить 4 344,55 грн.; виплачено 3 252,72 грн.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення на підставі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" з відповідачів 3 252,72 грн.; право вимоги перейшло до нього від потерпілої до відповідача 1 як страхувальника заподіювача шкоди (у розмірі 2 252,72 грн.) та до відповідача 2 як володільця джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди у розмірі виплаченого страхового відшкодування (у розмірі 1 000,00 грн.).

Відповідно до приписів ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування у позивача виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідно до приписів ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (презумпція невинуватості). За приписами статті 221 вказаного Кодексу виключно судами розглядаються справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушень правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Частиною 1 статті 283 цього ж Кодексу передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі.

Виходячи з наведених положень, а також враховуючи неподання позивачем до місцевого господарського суду прямих доказів наявності судового рішення, яким ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності та визнано винним у скоєнні ДТП, місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову. З чим правомірно погодився суд апеляційної інстанції, та погоджується суд касаційної інстанції.

Звертаючись до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, позивач подав постанову Київського районного суду міста Харкова від 06.09.2012, якою визнано ОСОБА_4 винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20.06.2012, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення на нього штрафу.

В обґрунтування підстав неподання вказаного доказу до місцевого господарського суду, позивач зазначив, що: "Належним чином завірена копія вказаної постанови не була долучена представником ПрАТ "СК "ВУСО" до суду першої інстанції у зв'язку із тим, що у Позивача її не було, що підтверджується записом на копії постанови: "Копія виготовлена 22.03.2016 року", тобто вже після винесення оскаржуваного Рішення, та копією супровідного листа з Київського районного суду. Таким чином, обставину покладену в основу оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову усунуто, а тому підстав для відмови у задоволенні позову наразі не існує".

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.