Постанова ВГСУ від 26.10.2016 року у справі №920/132/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 920/132/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіКарабаня В.Я.,за участю представників: від позивача Плевака В.А.,та прокурора Генеральної прокуратури України Клюге Л.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Стара аптека"на рішення та постанову Господарського суду Сумської області від 13.04.2016 року Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 рокуу справі№ 920/132/16 Господарського суду Сумської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Стара аптека"доРегіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській областіза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністраціїза участюЗаступника прокурора Сумської областіпрозобов'язання укласти додаткову угоду до договору оренди державного нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Стара аптека" (надалі - ТОВ "Стара аптека", позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області (надалі - Регіональне відділення ФДМУ по Сумській області, відповідач), у якому просило зобов'язати відповідача укласти з ним додаткову угоду, в редакції позивача, до договору оренди нерухомого майна № 1735 від 30.11.2011 року (далі - договір оренди) щодо його продовження на той самий строк, який був передбачений зазначеним договором, зокрема, на строк 2 роки одинадцять місяців, а також зобов'язати відповідача провести нову незалежну оцінку вартості орендованого державного майна - нежитлові приміщення загальною площею 98,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Суми, площа Незалежності, 3.

На обґрунтування позову ТОВ "Стара аптека" послалося на те, що, Регіональне відділення ФДМУ по Сумській області, незважаючи на відсутність з його боку відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" заяви про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, необґрунтовано відмовляється від його продовження на той самий строк, який був передбачений зазначеним договором, а також не проводить оцінку об'єкта оренди, чим порушує права позивача.

Регіональне відділення ФДМУ по Сумській області у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном, на продовження договору оренди та відсутність оцінки об'єкта оренди, яка на думку відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передує продовженню (поновленню) договору оренди. Відповідач зазначає, що оцінка майна не проведена з вини позивача, який в порушення вимог абз. 3 п. 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 629 від 10.08.1995 року (надалі -Методика оцінки) ухилився від оплати послуг з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди.

Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації (надалі - Департамент фінансів Сумської ОДА, третя особа) також просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що договір оренди припинився у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, оцінка майна не проведена і у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року у справі № 920/414/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2016 року, встановлено, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, тому договір не є продовженим. Крім того, третя особа зазначає, що у листі від 05.03.2015 року № 02-01-50/252 "Про повернення орендованого приміщення" позивач повідомлявся про необхідність повернути орендоване приміщення, оскільки останній неналежним чином виконував свої обов'язки за договором оренди, у нього є заборгованість з орендної плати та відшкодування витрат комунальних послуг і орендовані приміщення використовуються не за цільовим призначенням, що підтверджується звітом з перевірки виконання умов договору від 26.12.2014 року.

Заступник прокурора Одеської області (надалі - прокурор), який вступив у справу для представництва інтересів держави, також заперечував проти позову з підстав відсутності оцінка об'єкта оренди. Крім того, прокурор, посилаючись на висновок, який викладений у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 року № 6-110цс12, зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.04.2016 року у справі № 920/132/16 (суддя Коваленко О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., суддів: Здоровко Л.М., Лакізи В.В.), в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та поясненнями до неї, в яких посилаючись на порушення норм ст.ст. 759, 763, 764 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики оцінки та ст.ст. 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства", просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, фактично повторюють доводи прокурора, що були викладені у відзиві на позовну заяву.

Департамент фінансів Сумської ОДА подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 30.11.2011 року між сторонами був укладений договір оренди державного майна № 1735 (надалі - договір), відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно на строк 2 роки і 11 місяців (з 30.11.2011 року до 29.10.2014 року включно).

У п. 10.4 договору сторони дійшли згоди, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

У цій справі, обставини щодо здійснення орендодавцем такої заяви у строк, встановлений законом, суди не встановили. Суди з'ясували, що в матеріалах справи містяться лист Департаменту фінансів Сумської ОДА від 17.12.2014 року №0448/3335, адресований ТОВ "Стара аптека", яким останній повідомлявся про закінчення строку дії договору 29.11.2014 року та необхідність повернення орендованого майна за актом приймання-передавання /а.с. 107/. А сам позивач визнав те, що отримував листи відповідача з вимогою про звільнення орендованого приміщення № 11-09-00717 від 20.02.2015 року та лист третьої особи від 05.03.2015 року № 02-01-50/252 з аналогічними вимогами.

Водночас, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що немає підстав для автоматичного продовження договору оренди державного майна в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відсутній дозвіл на продовження договору оренди від органу, уповноваженого управляти майном, а також позивачем не виконані обов'язкові до виконання вимоги ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики оцінки щодо обов'язкового проведення переоцінки об'єкта оренди як підстави для продовження договору оренди державного майна. При цьому, суд дійшов висновку, що невизначеність вартості майна на момент вирішення питання про продовження договору оренди свідчить про недосягнення сторонами згоди з таких істотних умов договору оренди, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), оскільки остання розраховується у пропорційному співвідношенні до вартості об'єкта оренди (п. п. 5, 7, 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786). Суд зазначив, що аналогічна позиція викладена в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року за участі сторін у справі № 920/414/15, предметом якої було продовження дії договору оренди державного нерухомого майна № 1735 від 30.11.2011 року на той самий строк, на який він був укладений, та на тих самих умовах.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нову незалежну оцінку вартості орендованого державного майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що не вбачає порушення прав позивача в цій частині, оскільки письмовими матеріалами справи підтверджується вчинення дій з боку відповідача щодо організації роботи щодо відбору суб'єктів оціночної діяльності для проведення оцінки об'єкта оренди по Договору станом на 31.05.2015 року, а саме: службові записки від 13.05.2015 року та від 17.06.2015 року, протокол засідання комісії з конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності від 10.06.2015 року, проте позивачем не було вчинено дій щодо оплати незалежної оцінки об'єкта оренди, хоча п. 2 Методики оцінки містить пряму вказівку на те, що передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди (активів, що входять до складу об'єкта оренди) та аудиторської перевірки об'єкта оренди оплачує орендар.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Із змісту наведеної правової норми випливає, що по закінченні строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому заперечення мають бути висловлені не пізніше одного місяця після закінчення строку договору. Норма цієї статті імперативна і не містить будь-яких додаткових умов для визнання договору продовженим. При цьому, за положеннями ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди, продовження договору презюмується, тому звернення особи до суду з позовом про оформлення факту продовження договору шляхом укладення додаткової угоди договору не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору, а також у разі, якщо сторони передбачили, що зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору (п. 10.4 договору).

Відтак, посилання судів на необхідність отримання дозволу на продовження договору оренди від органу, уповноваженого управляти майном, є безпідставними. Такий дозвіл необхідний лише при укладанні договору відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Посилання судів на листи Департаменту фінансів Сумської ОДА від 17.12.2014 року №0448/3335, 05.03.2015 року № 02-01-50/252 тата лист відповідача з вимогою про звільнення орендованого приміщення № 11-09-00717 від 20.02.2015 року є також безпідставними, оскільки і листи були надіслані після місячного строку, встановленого у договорі та законі.

З висновками судів про те, що договір не може бути продовжений, оскільки позивачем не виконані вимоги ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики оцінки щодо обов'язкового проведення переоцінки об'єкта оренди як підстави для продовження договору оренди державного майна, Вищий господарський суд України також не може погодитися, оскільки цими нормативними актами дійсно встановлено, що у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди. Водночас, у цих актах не передбачено, що така оцінка повинна проводитися саме орендарем. Навпаки, відповідно до Положення про конкурсний відбір суб'єктів оціночної діяльності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.08.2011 року N 1270, замовниками незалежної оцінки майна визначені саме регіонального відділення Фонду державного майна України. Відтак, позивач жодним чином не міг впливати на процедуру та строки цієї оцінки.

Посилання судів на те, що про відсутність порушення прав позивача, оскільки ним не було вчинено дій щодо оплати незалежної оцінки об'єкта оренди, а відповідно до п. 2 Методики оцінки послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди оплачує орендар, Вищий господарський суд України є вважає помилковими, оскільки суди безпідставно не врахували, що засідання комісії з конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності від 10.06.2015 року відбулося за відсутності позивача, після закінчення місячного строку, встановленого у ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", і в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували про обізнаність позивача існування цього протоколу та суми, які необхідно йому сплатити за послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта. Крім того, суд касаційної інстанції враховує, що у Методиці оцінки, хоча і встановлено, що передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди (активів, що входять до складу об'єкта оренди) та аудиторської перевірки об'єкта оренди оплачує орендар, водночас, відсутні читки норми, які б встановлювали механізм оплати цих послуг та зобов'язували орендаря сплачувати ці послуги до проведення оцінки. Однією з умов конкурсу на право оренди державного майна, визначених п. 5 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року N 906, є компенсація переможцем конкурсу витрат, пов'язаних з проведенням незалежної оцінки об'єкта оренди, опублікуванням оголошення про конкурс у відповідних засобах масової інформації (у разі відсутності бюджетного фінансування таких витрат). Відтак, суд касаційної інстанції вважає, що в такому випадку стверджувати, що орендар повинен був знати, що у випадку продовження договору він зобов'язаний оплатити вартість послуг з оцінки до її проведення, а не після шляхом компенсації цих витрат, не можна.

Суди обох інстанцій, ухвалюючи рішення у справі з урахуванням позиції Харківського апеляційного господарського суду, викладеної у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року у справі № 920/414/15, безпідставно не брали до уваги те, що постанова була предметом перегляду у суді касаційної інстанції. І у постанові від 26.01.2016 року Вищий господарський суд України зазначив, що "цілком правильним є висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що відсутність заперечень відповідача протягом місяця з дати закінчення дії спірного договору не може свідчити про його автоматичне поновлення (продовження) на тих самих умовах, оскільки єдиною передумовою для продовження дії такого договору оренди, в силу вимог ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 2 Методики оцінки об'єктів оренди є проведення нової оцінки орендованого майна з метою визначення нового розміру орендної плати, що є істотною умовою договору. Тобто, не може автоматично продовжуватись той договір (на тих самих умовах), істотна умова якого є фактично не визначеною", при цьому, суд зауважив, що "з метою захисту своїх прав на оренду позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про спонукання орендодавця до укладення додаткової угоди до спірного договору оренди щодо продовження дії останнього, але на інших умовах, з урахуванням необхідності здійснення нової оцінки об'єкта оренди". Отже, суд касаційної інстанції зазначив про неможливість продовження договору на тих самих умовах (зокрема, щодо розміру орендної плати), водночас, зауважив, що позивач має право звернутися з позовом про спонукання орендодавця до укладення додаткової угоди до спірного договору оренди щодо продовження його дії на цей саме строк.

Зважаючи на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

При вирішенні іншого спору між сторонами у справі № 920/414/15 суд касаційної інстанції роз'яснив позивачу, що останній "не позбавлений можливості звернутися з позовом про спонукання орендодавця до укладення додаткової угоди до спірного договору оренди щодо продовження дії останнього, але на інших умовах, з урахуванням необхідності здійснення нової оцінки об'єкта оренди", тобто, право ТОВ "Стара аптека" на продовження оренди на той самий строк (але не на тих самих умовах, зокрема, щодо розміру орендної плати, зважаючи на сплив трьохрічного терміну останньої оцінки об'єкта оренди відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") раніше вже було підтверджене обов'язковим та таким, що підлягають виконанню, судовим рішенням. Оскільки позивач виконав цю умову, і його вимоги ґрунтуються на чіткому положенні національного законодавства (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором), Вищий господарський суд України вважає, що конкретно у цьому випадку існування постанови касаційної інстанції у справі № 920/414/15 надає позивачу право принаймні стверджувати, що у нього є "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права на орендне майно, що є гарантією проти необґрунтованого виселення зі спливом строку чинності орендного договору, і таке право є "майном" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (див., серед інших, "Брумареску проти Румунії" [GC], заява N 28342/95, п. 74).