ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2016 року Справа № 918/910/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКролевець О.А., суддів:Губенко Н.М., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.05.2016та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016у справі№ 918/910/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" простягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газуза участю представників сторінвід позивача:Громніцький Ю.П. (дов. № 14-132 від 13.05.2014),від відповідача:Замкова М.О. (дов. № 10/196 від 20.01.2016),
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення 43 161 894,28 грн., у тому числі: 37 203 133,59 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 3 991 257,86 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, 437 805,00 грн. 3% річних у сумі, 1 529 697,83 грн. інфляційних.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.10.2015 (суддя Гудзенко Я.О.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 (колегія суддів у складі: Юрчук М.І., Павлюк І.Ю., Крейбух О.Г.), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений природний газ у сумі 2 159 221,85 грн. основної суми боргу, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 121 767,56 грн., 3% річних у сумі 6 088,38 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено; у частині стягнення основного боргу в сумі 35 043 911,74 грн. провадження у справі припинено; відстрочено виконання рішення на три місяці.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 (колегія суддів у складі: Кролевець О.А., Євсіков О.О., Попікова О.В.) рішення Господарського суду Рівненської області від 12.10.2015 та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі № 918/910/15 скасовані в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 121 767,56 грн. та 3% річних у сумі 6 088,38 грн., а також у частині відмови у задоволенні позовних вимог. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення Господарського суду Рівненської області від 12.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі №918/910/15 залишено без змін.
За результатами нового розгляду справи № 918/910/15 у частині вимог про стягнення із відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 (суддя Войтюк В.Р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 (колегія суддів у складі: Дужич С.П., Мамченко Ю.А., Саврій Ю.А.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних.
26.09.2016 до початку судового засідання від відповідача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких він вказував на безпідставність доводів скаржника та обгрунтованість наведених в оскаржених судових рішення висновків.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 04.01.2013 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-132-Н (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
До основного Договору сторонами укладено додаткові угоди №1 від 10.07.2013, №2 від 31.12.2013, №3 від 28.04.2014, №4 від 15.05.2014, №5 від 10.06.2014, №6 від 22.12.2014, №7 від 27.03.2015, №8 від 16.06.2015.
Зокрема, додатковою угодою №2 від 31.12.2013 сторони виклали п. 7.2 ст. 7 Договору в іншій редакції і зазначили, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 Договору).
Додатковою угодою №8 від 16.06.2015 строк дії Договору встановлено з 01.01.2013 до 30.06.2015 включно, а в частині проведення розрахунків за отриманий природний газ - до їх повного здійснення; Договір вважається таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015.
Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди №3) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 Договору. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
На виконання умов основного Договору (з урахуванням додаткових угод) у період із 01.01.2013 до 30.06.2015 ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" природний газ на загальну суму 608 237 042,98 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі. Жодних зауважень чи претензій з приводу поставки природного газу (його кількісних та якісних характеристик чи строків поставки), відповідач позивачу не пред'являв.
Однак ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" обов'язок з оплати вартості поставленого йому природного газу виконало не в повному обсязі, у зв'язку з чим ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення 43 161 894,28 грн., у тому числі: 37 203 133,59 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 3 991 257,86 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, 437 805,00 грн. 3% річних та 1 529 697,83 грн. інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності з вимогами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема: у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; та у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.
У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сервіси для юристів