ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2016 року Справа № 914/578/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2015 у справі № 914/578/15 господарського суду Львівської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Іскра"третя особапублічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації "Львівгаз" простягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат у загальній сумі 86 105, 38 грн. за договором № 224/14-ПР(Р) від 30.04.2014та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Іскра"допублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" провизнання частково недійсним договору,за участю представників
позивача: Паца В.О.,
відповідача: Морочинського А.М.,
третьої особи: не з'явились,
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Іскра" про стягнення 86 105, 38 грн., з яких: 34 489, 84 грн. пені, 22 358, 85 грн. штрафу, 4 649, 88 грн. 3% річних та 24 606, 81 грн. інфляційних втрат за договором № 224/14-ПР(Р) від 30.04.2014.
В свою чергу публічне акціонерне товариство "Іскра" звернулось із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в якому, з урахуванням часткової відмови від зустрічного позову, просило визнати недійсним п. 7.2 договору № 224/14-ПР(Р) від 30.04.2014.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.05.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації "Львівгаз".
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.11.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 23 384, 87 грн. пені, 4 487, 19 грн. 3% річних, 24 606, 81 грн. інфляційних втрат та відстрочено виконання рішення до 01.02.2016. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.04.2014 № 224/14-ПР(Р) в частині слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу". Провадження у справі в частині визнання недійсним п. 6.1 договору припинено. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104, 97 грн. пені та 22 358, 85 грн. штрафу, а також в частині задоволення зустрічного позову, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 11 104, 97 грн. пені, 22 358, 85 грн. штрафу та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та публічним акціонерним товариством "Іскра" (покупцем) 30.04.2014 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 224/14-ПР(Р) (далі договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору.
Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцю у квітні-травні 2014 газ в обсязі 2 817, 318 тис. м3, спожитий покупцем у період січень-березень 2014.
Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 15 банківських днів з дати підписання акта приймання-передачі природного газу.
За умовами п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за кий сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. Погашення нарахованих у безспірному порядку фінансових санкцій здійснюється відповідно до вимог п. 1 ст. 534 Цивільного кодексу України.
На виконання умов договору продавець передав протягом січня-березня 2014 року, а покупець прийняв газ на загальну суму 11 705 144, 89 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2014, підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств без застережень.
Враховуючи, що відповідач відповідно до договору вчасно не розрахувався за поставлений газ, позивач звернувся з даним позовом.
Разом з тим, вказуючи на те, що п. 7.2 договору суперечить чинному законодавству, не відповідає умовам типового договору, затвердженого Національною комісією з регулювання електроенергетики України, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, відповідач звернувся із зустрічним позовом (з урахуванням заяви про часткову відмову від вимог зустрічної позовної заяви) про визнання недійсним п. 7.2 договору.
Приймаючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: 1) відповідач за первісним позовом оплатив вартість поставленого газу з порушенням визначених договором строків, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 23 384, 87 грн. пені, 4 487, 19 грн. 3% річних, 24 606, 81 грн. інфляційних втрат за первісним позовом підлягають задоволенню; 2) оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення, вимоги про стягнення 162, 69 грн. 3% річних та 1 082, 88 грн. пені задоволенню не підлягають; 3) зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені та відстрочуючи виконання рішення господарського суду Львівської області до 01.02.2016, місцевий господарський виходив з того, що відповідачем за первісним позовом повністю погашена основна заборгованість, а надані ним докази свідчать про зниження обсягів реалізації електролампової продукції, та як наслідок - про суттєве зменшення обігових коштів, наявність труднощів щодо оплати податків, заробітної плати, енергоносіїв, сировини і матеріалів; 4) враховуючи часткову відмову від зустрічної позовної заяви, місцевий господарський суд припинив провадження у справі в частині визнання недійсним п. 6.1. договору; 5) рішення в частині вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним п. 7.2. договору від 30.04.2014 мотивовано тим, що встановлений в п. 7.2 договору штраф не відповідає вимогам ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки вказана норма передбачає можливість встановлення відповідальності у вигляді 7 % штрафу за прострочення виконання не грошового зобов'язання, тоді як зобов'язання відповідача за первісним позовом за договором є грошовим. Крім цього, стягнення штрафу і пені за порушення одного і того ж зобов'язання є притягненням до одного виду відповідальності за вчинення одного і того самого правопорушення двічі, що суперечить ст. 61 Конституції України.
Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 11 104, 97 грн. пені та 22 358, 85 грн. штрафу, а також в частині задоволення зустрічного позову передчасними, з огляду на таке.
Саме зазначені висновки судів оспорюються позивачем в касаційному порядку.
Так, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Сервіси для юристів