Постанова ВГСУ від 26.06.2014 року у справі №910/24406/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 910/24406/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І.Вовка, С.Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуМоторного (транспортного) страхового бюро Українина постановувід 14.05.2014Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/24406/13за позовомМоторного (транспортного) страхового бюро УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Олія-транс"простягнення 25 500,00 грнВ судове засідання прибули представники:позивачаСакалюк Д.В. (дов. від 27.12.2013 № 4/37129)Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Олія-транс" про стягнення 25 500,00 грн страхового відшкодування та 1 000,00 грн витрат з оплати юридичних послуг.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем виплачено постраждалій у дорожньо-транспортній пригоді особі страхове відшкодування в розмірі 25 500,00 грн, внаслідок чого до нього в порядку ст.ст. 22, п. 38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 ЦК України перейшло право вимоги у межах виплаченої суми до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 (суддя Л. Шкурдова) у задоволенні позову відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі, про що було заявлено відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 (колегія суддів: С. Рудченко, О. Агрикова, В. Суховий) рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 залишене без зміни, однак апеляційний господарський суд не погодився з мотивами відмови у позові місцевим господарським судом, зазначаючи при цьому про наступне.

28.12.2009 на автодорозі Київ-Одеса відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля "ДАФ", р.н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6

Відповідно до довідки ДАІ, ДТП сталась внаслідок перевищення ОСОБА_6 безпечної швидкості.

Внаслідок ДТП скоєний наїзд на пішохода ОСОБА_7, нею отримано тілесні ушкодження.

Також, внаслідок ДТП автомобіль "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1, отримав механічні ушкодження, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1, на дату оцінки складає 32 133,70 грн, що вбачається зі звіту № 02 від 04.02.2010.

Відповідно до вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 у справі №1-540 та ухвали Апеляційного суду Київської області від 27.10.2010 у справі №11-1093/2010 ОСОБА_6 засуджено згідно зі ч. 1 ст. 286 КК України до 2-х років обмеження волі. Звільнено ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки.

У відповідному вироку зазначається, що водій ОСОБА_6, який керував автомобілем "ДАФ", р.н НОМЕР_2, працює на посаді водія-експедитора з 01.12.2009 у ТОВ "Олія-транс", якому належить вищевказаний автомобіль.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6, як водія транспортного засобу, застрахована не була.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

28.12.2009 ОСОБА_5 звернувся із заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1.

Відповідно до довідки №1 від 22.12.2010 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України від 30.12.2010, розмір відшкодування шкоди до виплати ОСОБА_5 складає 25 500,00 грн.

Позивач виплатив ОСОБА_5 страхове відшкодування згідно з платіжним дорученням № 5482 від 30.12.2010 на суму 25 500,00 грн.

Згідно з пп. 38.2.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Пунктом 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи в межах суми 25500,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просить стягнути з ТОВ "Олія-транс" 25 500,00 грн виплаченого страхового відшкодування, оскільки ОСОБА_6, який керував автомобілем "ДАФ", р.н НОМЕР_2, працював на посаді водія-експедитора з 01.12.2009 в ТОВ "Олія-транс", якому належить вищевказаний автомобіль.

Крім цього, позивачем заявлена вимога про стягнення 1 000,00 грн витрат на юридичні послуги згідно контракту про надання юридичної допомоги №58 від 17.09.2012 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_8

Відповідачем 28.02.2014 подана до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на момент звернення позивача до суду сплинув 3-річний строк, протягом якого можливо звернення до суду за захистом свого права, наслідком чого стала відмова в позові з посиланням на ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Однак, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).