Постанова ВГСУ від 26.04.2016 року у справі №910/21845/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 910/21845/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2015 (суддя Шкурдова Л.М.)у справі№ 910/21845/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс"простягнення коштів,за участю представниківпозивачаКохановський В.С.,відповідачаКренець О.С., Виноградська О.Б.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016, позовні вимоги задоволені повністю: стягнуто з позивача на користь відповідача 2.900.000,00 грн. заборгованості за кредитом, 547.399,36 грн. заборгованості за процентами, 302.243,84 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 91.460,09 грн. пені за прострочення сплати процентів.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 4-7, 5, 7, 32, 34, 43, ч. 1 ст. 57 ч. ст. 79, 82, 84 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 626 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної із нею справи № 910/11673/15 про визнання недійсними окремих положень Договору про надання кредитної лінії № 1205-16 від 10.05.2012, на підставі якого заявлено до стягнення заборгованість у даній справі. Також скаржник вважає, що суди не надали належної оцінки дотриманню банком п. 8.2 Договору щодо досудового врегулювання спору.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 10.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "ЕНЕРГОБАНК" та ТОВ "Вердикт Фінанс" був укладений договір про надання кредитної лінії № 1205- 16.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 кредитного договору (зі змінами та доповненнями) банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 21.500.000,00 грн.

Термін користування кредитом - до 05.12.2015 (пункт 1 додаткової угоди № 9 до кредитного договору).

Згідно з пунктом 8.2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення заборгованості за цим договором в повному обсязі у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та процентів за користування кредитом.

Позивач виконав зобов'язання за кредитним договором належним чином, проте відповідач допустив прострочення виконання договірних зобов'язань, внаслідок чого станом на 11.08.2015 утворилася заборгованість у розмірі 3.841.103,29 грн., в т.ч. штрафні санкції, а тому позивач звернувся до суду з відповідним позов для захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктами 3.1, 3.3 кредитного договору передбачено, що видача кредиту на цілі, зазначені в п. 1.6 цього договору, здійснюється у безготівковій формі на підставі заяви позичальника шляхом перерахування на рахунки, визначені в заяві позичальника.

На виконання умов договору про надання кредитної лінії № 1205-16 від 10.05.2012 позивач надавав кредитні кошти позичальнику, що підтверджується меморіальним ордером № 1068188 від 10.05.2012.

Додатковою угодою № 3 від 27.10.2014 до кредитного договору передбачений графік зменшення ліміту кредитування на період з 27.10.2014 по 05.12.2015.

Позичальник з січня 2015 року допустив прострочення виконання зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідачу у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором № 1205-16 від 10.05.2012 направлено повідомлення-вимога № 2782/5 від 12.08.2015 щодо виконання зобов'язання шляхом сплати кредитної заборгованості.

Проте така вимога не була виконана відповідачем.

Твердження скаржника стосовно того, що позивач не дотримався вимог чинного законодавства України та умов договору стосовно надання часу боржнику на добровільне виконання зобов`язання після отримання вимоги та подав позов до суду через 9 днів після направлення самої вимоги, колегією суддів до уваги з огляду на таке. Відповідно до п. 1.7-1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" господарському суду необхідно мати на увазі, що питання про те, чи мало місце пред'явлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що таку вимогу пред'явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачем здійснювалось часткове повернення кредитних коштів та сплата процентів за користування кредитом. Борг відповідача за тілом кредиту станом на 11.08.2015 становив 2.900.000,00 грн., а відсотків за користування кредитом було сплачено 7.440.121,19 грн.

Представником відповідача не надано доказів того, що ТОВ "Вердикт Фінанс" кредитні кошти повернуті в повному обсязі та в строки, визначені умовами кредитного договору та укладених до нього додаткових угод.

Стосовно твердження скаржника про те, що у нього відсутній борг за кредитним договором від 10.05.2012 з огляду на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 у справі № 910/11673/15 було визнано недійсними пункти як кредитного договору, так і додаткових угод до нього в частині розміру та обов`язку сплати відповідачем комісійних платежів, а отже вказані кошти зараховуються як оплата за тіло кредиту, колегія суддів зазначає наступне.