Постанова ВГСУ від 26.03.2014 року у справі №18/134/10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 18/134/10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційні скарги 1. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області; 2. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Миколаїв; 3. Управління Пенсійного фонду України в центральному районі м. Миколаєвана ухвалувід 28.10.2013 господарського суду Миколаївської області та постановувід 08.01.2014 Одеського апеляційного господарського суду у справі№18/134/10 господарського суду Миколаївської областіпро банкрутствовідкритого акціонерного товариства "Зангас-Юг", м. МиколаївліквідаторСорокін О.О. м. Миколаївголова комітету кредиторів публічне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд", м. Львівпредставники сторін у судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.09.2010 за заявою ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" порушено провадження у справі № 18/134/10 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Зангас-Юг" в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Миколаївської області від 12.04.2011 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру призначено ліквідатором арбітражного керуючого Сорокіна О.О. та інше.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.02.2013 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано банкрута та припинено провадження у справі. Стягнуто з ініціюючого кредитора - ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" на користь арбітражного керуючого Сорокіна О.О. 56 638,36 грн. оплати послуг ліквідатора.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 зазначену ухвалу змінено в частині оплати послуг ліквідатора шляхом розподілення цієї суми між усіма кредиторами боржника пропорційно розміру їх грошових вимог. У решті ухвалу залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2013 зазначені судові рішення скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.10.2013 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано банкрута та припинено провадження у справі. Здійснено розподіл між кредиторами боржника оплату послуг ліквідатора в загальній сумі 56 129,10 грн., а саме стягнуто з ініціюючого кредитора ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" на користь арбітражного керуючого Сорокіна О.О. 4 246,54 грн. за період роботи ліквідатора з 12.10.2010 по 29.12.2012; решту суми оплати послуг ліквідатора за період роботи з 30.12.2010 по 31.01.2013 стягнуто з усіх кредиторів боржника на користь арбітражного керуючого Сорокіна О.О. пропорційно розміру їх грошових вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 (судді: Пироговський В.Т. - головуючий, Воронюк О.Л., Лашин В.В.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - скаржник 1), Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Миколаїв (далі - скаржник 2), Управління Пенсійного фонду України в центральному районі м. Миколаєва (далі - скаржник 3) звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати в частині стягнення сум оплати послуг ліквідатора зі скаржників.

Касаційна скарга скаржника 1 мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст.ст. 32, 40 Закону про банкрутство, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник 1 зазначає про наявність у боржника майна, за рахунок якого можливо було здійснити оплату послуг ліквідатора.

Доводи касаційної скарги скаржника 2 стосуються порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 31 Закону про банкрутство, ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Скаржник 2 посилається на те, що судами не з'ясовано наявності інших джерел для оплати послуг ліквідатора, зокрема за рахунок майна боржника. Крім того, грошові вимоги скаржника 2 взагалі не були погашені у справі про банкрутство, а чинним законодавством не передбачено можливості оплати таких витрат за рахунок надходжень з державного бюджету.

Касаційна скарга скаржника 3 мотивована порушенням судами вимог процесуального права, зокрема ст. 2 Закону про банкрутство, ст. 49 ГПК України. Скаржник 3 стверджує про неможливість погашення витрат на оплату послуг ліквідатора за рахунок бюджетних коштів, тим більше за умови не погашення грошових вимог скаржника 3 у межах справи про банкрутство.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Повторно затверджуючи звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час проведення процедури ліквідації ліквідатор банкрута здійснив всі заходи, передбачені ст. 25 Закону про банкрутство, та у банкрута відсутні активи, необхідні для задоволення вимог кредиторів. При цьому судом визнано правомірним погашення ліквідатором за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна боржника, виключно заборгованості боржника перед кредитором по заробітній платі. У зв'язку з чим кошти в рахунок оплати послуг ліквідатора судом було стягнуто з решти кредиторів, вимоги яких взагалі не були погашені в процедурі банкрутства, пропорційно розміру їх грошових вимог.

Однак такі висновки судів не можна вважати законними і обґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 11112 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про затвердження звіту ліквідатора та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції в постанові від 16.07.2013 вказав на необхідність перевірки дотримання ліквідатором порядку задоволення вимог кредиторів (у т.ч. черговість та пропорційність погашення) відповідно до ст. 31 Закону про банкрутство, а також на обов'язковість дослідження можливості оплати послуг ліквідатора за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна боржника.

Згідно зі ст. 31 Закону про банкрутство надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі.

Частиною 10 ст. 31 Закону про банкрутство передбачено, що оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Отже, Закон про банкрутство передбачає альтернативні джерела для оплати послуг арбітражного керуючого.

Слід зазначити, що вирішення питання щодо оплати послуг ліквідатора безпосередньо пов'язано та є наслідком дослідження судом обставин правомірності здійснення ліквідаційної процедури, у т.ч. належного виконання ліквідатором покладених на нього Законом про банкрутство обов'язків.

Статтею 25 Закону про банкрутство передбачено, що ліквідатор, зокрема пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

При цьому за приписами ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута.

Отже, в ліквідаційній процедурі ліквідатор повинен не обмежуватись лише направленням запитів, а вживати й інших заходів щодо пошуку майна, що знаходиться у третіх осіб (виявлення та визнання недійсними угод боржника про відчуження майна, виявлення дебіторської заборгованості тощо). Таким чином, завданням ліквідатора є дійсний та належний пошук майна банкрута, а не лише констатація факту відсутності майна. У разі виявлення фактів незаконного відчуження майна ліквідатор повинен вжити заходів з повернення його до ліквідаційної маси.

Так, судами було встановлено, що згідно з довідкою УДАІ УМВС України в Миколаївській області від 07.06.2011 № 9/5109 за боржником зареєстровано 35 одиниць транспортних засобів (легкові та вантажні автомобілі).