Постанова ВГСУ від 26.01.2016 року у справі №910/14811/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року Справа № 910/14811/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д.Кривди, С.Могил, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Сіті транспорт групп"на постановувід 26.10.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/14811/15за позовомКомунального підприємства "Київпастранс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сіті транспорт групп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-фінансова компанія "ЛАЗ" провизнання недійсним договору,у судове засідання прибули представники:позивачаЩербата Л.С. (дов. від 11.01.2016 № 06-5/03), Музика В.І. (дов. від 16.01.2016 № 06-5/40),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київпастранс" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті транспорт групп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-Фінансова компанія "ЛАЗ" про визнання недійсним договору № 051214 від 10.10.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2015 (суддя Н. Зеленіна) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване наступним.

12.10.2012 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельно-Фінансова компанія "ЛАЗ" (постачальник) укладений Договір № 06/134-12 про закупівлю (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, а покупець - оплатити поставлений товар.

Пунктом 6.5 Договору встановлено, що жодна із сторін не має права передавати третій особі свої права і обов'язки за цим Договором без згоди на це іншої Сторони.

10.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті транспорт групп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельно-фінансова компанія "ЛАЗ" укладений Договір про відступлення права вимоги № 051214, відповідно до якої ТОВ "Торговельно-фінансова компанія "ЛАЗ" передало ТОВ "Сіті транспорт групп" право грошової вимоги до Комунального підприємства "Київпастранс" за Договором.

Відсутність згоди Комунального підприємства "Київпастранс" на укладення договору про відступлення права вимоги № 051214 від 10.10.2014 визначається позивачем підставою для визнання недійсним Договору.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З посиланням на вказане вище, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 (колегія суддів: Л. Ропій, Н. Калантай, В. Рябуха) рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2015 скасоване, прийняте нове рішення, яким позов задоволений.

Постанова мотивована наступним.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, чинне законодавство встановлює, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі, а, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, відповідно, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, як такого, що суперечить ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Вказану правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 15.04.2015 у справі № 910/6098/14.

У пункті 6.5 Договору про закупівлю сторони погодили, що жодна з сторін не має права передавати третій особі права і обов'язки за цим договором без згоди на це іншої сторони.

Отже, укладаючи Договір про закупівлю, сторони скористались наданим їм законодавством правом та встановили умову, що кредитор у договорі може бути замінений виключно за згодою боржника.

Матеріали справи не містять доказів отримання згоди позивача на укладення відповідачами Договору відступлення права вимоги, а відтак, вказаний договір суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, та прийняв нове, яким визнав Договір недійсним.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ "Сіті транспорт групп" посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.