ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2015 року Справа № 908/2536/14
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.11.2014р. (головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Істоміна О.А.)та на рішенняГосподарського суду Запорізької області від 03.09.2014 р. (суддя Попова І.А.)у справі№ 908/2536/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Консто"доПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"простягнення 197.997,74 грн.,
за участю представників:позивачане з'явились;відповідачане з'явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.09.2014 р. у справі №908/2536/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 р., позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 165.999,99 грн. основного боргу, 6.221,75 грн. річних процентів, 25.776,00 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 3.659,95 грн. судових витрат.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 526, 530 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за поставлений товар, оскільки позивач, в порушення умов п. 4.3 договору, не передав відповідачу рахунку, а отже термін оплати збільшується на термін прострочення надання документів, як це визначено в п. 5.2 договору.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консто" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (покупець) 23.02.2012 р. укладено договір № 288, за умовами якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті та за цінами, вказаними в специфікаціях або додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.2 договору ціна на узгоджений обсяг та період поставки товару вказується в специфікаціях або додаткових угодах до договору.
Додатковою угодою № 1 від 28.05.2013 р. до договору сторонами узгоджено, що продавець зобов'язується поставити покупцеві товар у строки та за номенклатурою згідно з переліком, загальна сума договору № 288 від 23.02.2012 р. змінюється на суму вказаного переліку і становить 536.000,00 грн. з ПДВ.
Додатковою угодою № 2 від 12.08.2013 р. термін поставки 10.06.2013 р. та 15.06.2013 р. змінено сторонами на 22.08.2013 р. Згідно з п. 11.1 договору в редакції додаткової угоди №3 від 30.12.2013 р. договір діє до 30.06.2014 р., а в частині гарантійних зобов'язань - до терміну їх закінчення.
Відповідно до п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.05.2013 р.) сторонами узгоджено порядок розрахунків, яким визначено, що покупець здійснює оплату за фактичну кількість поставленого товару протягом 35-ти календарних днів тільки за умови виконання постачальником п. 4.1.1, 4.1.5 - 4.1.7 цього договору.
Пунктом 4.1.1 договору сторонами визначено, що разом з поставкою товару продавець зобов'язаний надати покупцеві наступні оригінали документів, оформлених державною мовою:
1) рахунок, накладну на відпуск товару, оформлені відповідно до вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 р. № 88;
2) податкову накладну, оформлену відповідно до вимог ст. ст. 187, 201 ПК України, Порядку заповнення податкових накладних № 137 від 01.11.2011 р.;
3) сертифікат якості виробника товару;
4) копію сертифіката походження товару СТ1 (у разі необхідності);
5) у разі якщо товар підлягає сертифікації - гігієнічний, екологічний сертифікат;
6) товарно-транспортну накладну форми № 1-ТН.
Судами встановлено, що на виконання умов договору № 288 від 23.02.2012 р. за видатковою накладною № 3 від 13.08.2013 р. позивачем поставлено відповідачу товар на суму 385.999,99 грн., який отримано відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на зазначеній накладній та довіреність № 646 від 13.08.2013 р.
Відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару в розмірі 220.000,00 грн., а саме: 16.12.2013 р. сплачено 150.000,00 грн. та 24.03.2014 р. - 70.000,00 грн. Однак в повній мірі відповідач за отриманий товар в узгоджені строки не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 165.999,99 грн.
Як відзначено судами, відповідачем не надано доказів на спростування суми основної заборгованості та нарахованих на неї сум річних та інфляційних втрат.
З урахуванням фактичних обставин справи та положень ст. ст. 509, 526, 530, 629, 692, 712 ЦК України та ст. 193 ГК України суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення основного боргу в розмірі 165.999,99 грн.
Враховуючи задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу, судами правомірно, на підставі ст. 625 ЦК України, задоволено вимоги про стягнення 6.221,75 грн. 3% річних та 25.776,00 грн. інфляційних втрат.
Стосовно доводів касаційної скарги про невиконання позивачем п. 4.1.1 договору через ненадання ним в момент передачі товару рахунку на оплату, внаслідок чого, на думку скаржника, відповідно до п. 5.2 договору термін оплати повинен був збільшитися на час прострочення надання документів, колегія суддів зазначає наступне.
Сервіси для юристів