ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2015 року Справа № 903/32/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського судувід04.06.2015у справі№903/32/15Господарського судуВолинської областіза позовом1.Об'єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу 2.Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзудо1.Ковельської районної державної адміністрації 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4треті особи1. Тойкутська сільська рада 2. Головне управління Держземагентства у Волинській області 3. Управління культури Волинської державної адміністраціїпровизнання недійсним розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки
за участю
- позивача-1:Шейхет М.Г. (директор)- позивача-21) Шумелда Р.Р. (довіреність від 24.11.2014) 2) Могінська Т.А. (довіреність від 24.11.2014) 3) Шейхет М.Г. (директор),- відповідача-2:ОСОБА_8, (довіреність від 02.11.2015),
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Об'єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (далі - позивач-1) та Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (далі - позивач-2) просили визнати недійсним розпорядження голови Ковельської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) від 10.12.2007 №692, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за №040808100001, кадастровий НОМЕР_1, укладений 16.07.2008 між відповідачем-1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - відповідач-2), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на наданій відповідачу-2 земельній ділянці розміщено місце масових поховань, давнє кладовище, що є пам'яткою історико-культурної спадщини, тому така земельна ділянка повинна залишатись у державній формі власності.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.03.2015 (суддя Слободян П.Р.) в позові відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., судді Мамченко Ю.А., Павлюк І.Ю.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач-2 просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.
Управління культури Волинської державної адміністрації (третя особа-3) надало письмове пояснення по справі, зазначивши, що на спірну земельну ділянку не поширюється дія Закону України "Про охорону культурної спадщини", і просило розглянути справу без участі його представника.
Відповідач-1 у заяві просив здійснювати розгляд справи без участі його представника у зв'язку з неможливістю забезпечити його явку.
За клопотанням позивача-1 ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2015 було продовжено строк розгляду касаційної скарги відповідача-2 на п'ятнадцять днів.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за договором купівлі-продажу від 23.01.2004 відповідач-2 купив будівлю гаража, що підтверджується витягом «КП Волинське обласне БТІ» від 30.01.2004 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою с. Тойкут, вул. Шосейна, гар.11.
У 2004 році відповідач-2 звернувся відповідача-1 із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,28 га для розміщення та обслуговування деревообробної дільниці, і останнім 08.04.2004 надано дозвіл №187 на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,28 га.
Розпорядженням голови відповідача-1 від 10.12.2007 за № 692 відповідачу-2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці та із спірних земель надано земельну ділянку площею 0,8068га для розміщення та обслуговування деревообробної дільниці в оренду терміном на 25 років.
У 2008 році гараж реконструйовано в деревообробну дільницю. «КП Волинське обласне БТІ» 01.03.2010 видало відповідачу-2 витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі рішення Тойкутської сільської ради від 20.12.2008 № 12/22.
16.07.2008 між відповідачами за №040808100001 укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий НОМЕР_1, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.
Звернувшись у суд із позовом у даній справі позивачі обґрунтовували його тим, що на наданій відповідачу-2 земельній ділянці знаходиться місце масових поховань, давнє кладовище, яке є пам'яткою історико-культурної спадщини.
Відмовляючи у позові місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було погодженого відповідними службами. Крім того, цей суд мотивував рішення тим, що позивачами не надано жодних доказів в підтвердження того факту, що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийнято будь - яке рішення про те, що територія давнього Єврейського кладовища та давніх поховань включена до Переліку об'єктів культурної спадщини, набула правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Також суд першої інстанції виходив із того, що на даний момент жодним чином не встановлені чіткі межі ні єврейського цвинтаря ні місця масових розстрілів і поховань, в тому числі відсутній проект землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, який повинен розроблятися відповідно до Постанови КМУ від 25 серпня 2004 року №1094. Крім того, цей суд дійшов до висновку, що оскільки встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивачів не порушені, положення про позовну давність застосовані бути не можуть.
Скасовуючи це рішення та повністю задовольняючи позов суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що спірне розпорядження та договір оренди земельної ділянки укладено із порушенням вимог земельного законодавства.
Однак із висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи із наступного.
Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції мотивував її тим, що проект землеустрою, який було затверджено спірним розпорядженням, не містить висновку державної експертизи, а матеріали відбору земельної ділянки не містять висновків контролюючих органів.
Однак постанову суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права виходячи з наступного.
Сервіси для юристів