Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №909/154/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 909/154/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Біян Б.Р., дов. №179 від 21.10.2016р.;від відповідача:Кобець С.Ф., дов. №59 від 12.05.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Полігон ТПВ"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2016р.у справі господарського суду№909/154/16 Івано-Франківської областіза позовомКомунального підприємства "Полігон ТПВ"до Дочірнього підприємства "Автоколона- 2222"простягнення заборгованості в сумі 230 944,31грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2016р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2016р. у справі №909/154/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Комунальне підприємство "Полігон ТПВ", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 25.10.2016р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача - заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Комунального підприємства "Полігон ТПВ" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.01.2015р. між Комунальним підприємством "Полігон ТПВ" (виконавець) та Дочірнім підприємством "Автоколона-2222" (замовник) укладений договір №31 про надання послуг прийому та захоронення побутових відходів, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з прийому та захоронення побутових відходів, а замовник зобов'язався оплачувати надані послуги.

Вартість захоронення побутових відходів згідно введеного тарифу з 01.04.2014р., затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18.02.2014р. №77 становить за 1 куб.м.: для наслення - 4,53грн., для бюджетних організацій - 4,86грн., для інших споживачів - 6,22грн. (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору у випадку зміни тарифів за послуги, позивач письмово доводить до відома відповідача нові величини тарифів не пізніше п'яти днів до введення їх в дію.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №149 від 17.03.2015р. встановлені нові тарифи, згідно якого вартість захоронення побутових відходів встановлена в гривнях за тонну: для населення - 47,98 грн., для бюджетних організацій - 55,17 грн., для інших споживачів - 62,37грн. Листом №51 від 24.03.2015р. позивач повідомив відповідача про зміну тарифів з 01.04.2015р., додавши до цього листа додаток до договору про зміну тарифів від 24.03.2015р., який був підписаний відповідачем лише 14.12.2015р.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом квітня-грудня 2015р. на підтвердження факту надання послуг, позивачем складені акти здачі-прийняття робіт із врахуванням нових тарифів №ОУ-0000315 від 31.08.2015р. на суму 55621,79грн. з ПДВ, №ОУ-0000360 від 30.09.2015р. на суму 53506,41грн. з ПДВ, №ОУ-0000401 від 31.10.2015р. на суму 52105,94грн. з ПДВ, №ОУ-0000444 від 30.11.2015р. на суму 21283,63грн. з ПДВ, які непідписані відповідачем та акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000484 від 31.12.2015р. на суму 29430,31грн. з ПДВ, який підписаний обома сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Згідно зі ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Відповідно до п. 1 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2006р. №1010, тарифи на послуги - грошовий вираз витрат із збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізації, знешкодження та захоронення 1 куб. метра або 1 тонни (за наявності вагового обладнання) побутових відходів, розрахований на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку та податку на додану вартість.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд погодився з позицією позивача, що у разі зміни тарифів, до відносин між сторонами повинні застосовуватись нові тарифи в порядку, встановленому договором.

Господарські суди попередніх інстанцій з огляду на те, що в рішенні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №149 від 17.03.2015р. встановлено не тільки новий тариф, але й нову одиницю виміру - тонну, дійшли висновку, що позивач мав би звернутися з позовом до суду щодо укладення додаткової угоди щодо врегулювання даних розбіжностей, оскільки сторони не врегулювали це питання в позасудовому порядку.

Проте, такі висновки судів спростовуються змістом підписаної сторонами додаткової угоди, оскільки в п. 3.1 визначена вартість захоронення побутових відходів саме за 1 тонну.

Крім того, вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій не з'ясовували з урахуванням хронології правовідносин обставини, які пов'язані з набранням чинності рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №149 від 17.03.2015р. та не встановили чи збігається дата підписання відповідачем додатку до договору №31 про зміну тарифів (14.12.2015р.) з датою набрання чинності рішення.

Також, господарські суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача нових тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17.03.2015р. №149, не з'ясували стану фактичної заборгованості відповідача перед позивачем за тарифами у спірних правовідносинах.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-33, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.