Постанова ВГСУ від 25.06.2015 року у справі №920/2042/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року Справа № 920/2042/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І. Кондратової, С. Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФермерського господарства "Апіс"на постановувід 16.03.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 920/2042/14за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доФермерського господарства "Апіс"простягнення 202 761,95 грн, у судове засідання прибув представниквідповідачаДубяга Н.Я. (дов. від 01.12.2014),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до Фермерського господарства "Апіс" про стягнення 158406,66 грн боргу, 35320,66 грн штрафу, 3610,80 грн пені, 4849,44 грн 32% річних за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.01.2015 (суддя О. Резніченко) позов задоволений частково шляхом присудження до стягнення з Фермерського господарства "Апіс" на користь ФОП ОСОБА_4 565,72 грн пені, 683,13 грн 32% річних, 19480,00 грн штрафу. У задоволенні решти позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване наступним.

02.04.2014 між сторонами укладений договір № 060289-24/04 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого позивач поставляє відповідачу товар на умовах товарного кредиту, а відповідач приймає товар та оплачує його вартість, а саме: 10.04.2014 - 20% від ціни товару та до 10.11.2014 - 80% від ціни товару.

Згідно до п. 2.2 Договору сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Сума у гривні, що підлягає до сплати відповідачем, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу відповідної іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). Сторони також вирішили, що в разі зменшення курсу іноземної валюти на момент фактичної оплати відповідачем зобов'язань за договором, то ціна договору (її неоплачена частина) залишається незмінною.

Відповідно до п. 2.7 Договору до вартості (ціни) товару додатково також включається позитивна/від'ємна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичної оплати проведення покупцем оплати і гривневою вартістю товару, що вказана в додатках до Договору, розрахована відповідно до п.2.2 Договору. На таку позитивну/від'ємну різницю, в день здійснення покупцем оплати, постачальником складається акт та надсилається на адресу покупця в порядку, передбаченому п. 2.4 Договору.

Тобто, сторони самостійно встановили порядок повідомлення позивачем відповідачу про наявність курсової різниці на момент сплати боргу.

Відповідач перерахував позивачу 48700 грн (20%), що підтверджується платіжним дорученням № 114 від 03.04.2014.

Позивач поставив відповідачу товар на суму 243500 грн, що підтверджується видатковою накладною № От-00000014 від 29.04.2014 та довіреністю № 13 від 28.04.2014, з простроченням, так як Додатком № 1 до Договору визначений строк поставки товару - 15.04.2014.

14.11.2014 відповідач перерахував позивачу 194800 грн (80%), що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 14.11.2014.

Оскільки 14.11.2014 (день фактичної оплати суми боргу відповідачем) офіційний курс долара США до гривні був 1541,24 грн за 100 доларів США, то 19.11.2014 позивач направив відповідачу вимогу про сплату 158406,66 грн курсової різниці.

Однак, позивач ні у визначений договором день оплати - 10.11.2014, ні на день фактичної оплати боргу акт у відповідності до п. 2.7 Договору не складав та на адресу відповідача не надсилав, а вимога (не передбачена Договором) направлена відповідачу 19.11.2014 - після фактичної оплати боргу, проте як зміна ціни договору після фактичного виконання господарського зобов'язання не допускається (ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Водночас, пунктом 7.3 Договору передбачено, що відповідач за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом на вимогу позивача сплачує йому штраф у розмірі 10% від суми невиконаного грошового зобов'язання.

Так як позовні вимоги є необґрунтованими у частині стягнення 158406,66 грн курсової різниці, то підлягає стягненню 19480 грн штрафу - 10% від суми несвоєчасно сплаченого боргу у розмірі 194800 грн.

Також, відповідно до п. 7.3 Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Відповідно і вимоги щодо стягнення пені та 32 % річних підлягають до задоволення частково, а саме у розмірі 565,72 грн та 683,13 грн, за період з 11.11.2014 по 14.11.2014, яка нарахована на борг (194800 грн) сплачений з простроченням.

Заперечення відповідача про те, що позивач поставив товар з простроченням, а тому відповідач правомірно зустрічно прострочив зобов'язання і у позивача відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки строк виконання зобов'язання з боку відповідача чітко встановлений Договором, а порушення позивачем строків поставки не є предметом даного спору і може бути розглянуто в окремому провадженні, з притягненням позивача, у разі встановлення факту прострочення, до передбаченої Договором відповідальності.

З посилання на зазначене вище, місцевий господарський дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення заявленої позивачем суми курсової різниці, задовольнивши при цьому вимоги щодо стягнення пені та 32 % річних частково, а саме за прострочення сплати відповідачем 80 % вартості товару з 11.11.2014 до 14.11.2014.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 (колегія суддів: М.Черленяк, О. Терещенко, В. Хачатрян) рішення Господарського суду Сумської області від 12.01.2015 скасоване у частині відмови в задоволені позову про стягнення 15840,66 грн штрафу, 3045,08 грн пені, 4166,31 грн 32 % відсотка річних та 158406,66 грн заборгованості. Прийняте нове рішення, яким позов в цій частині задоволений. У решті рішення залишене без зміни.

Висновок про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду в частині відмови у позові та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог апеляційний господарський суд обґрунтував наступним.

Пунктом 2.7 Договору передбачений обов'язок позивача в день надходження оплати за матеріальні цінності скласти акт про різницю в отриманій та належній заборгованості та відправити такий акт відповідачу. Проте, зазначений пункт договору не містить вимог щодо строків надсилання акту іншій стороні, не містить причинно-наслідкового зв'язку між складанням акту та обов'язком сплатити повну вартість матеріальних цінностей.

Акт про курсову різницю, складання якого встановлене п. 2.7 Договору не впливає на обов'язок відповідача щодо сплати за товар з урахуванням курсової різниці.

Як вимога так і акт про заборгованість за матеріальні цінності можуть у відповідності до договору бути виконані виключно після платежу і термін їх відправлення не впливає на обов'язок відповідача.

Обов'язок відповідача сплатити заборгованість з врахуванням курсу НБУ до визначеного сторонами еквіваленту заборгованості в доларах США, зокрема, встановлений і пунктом 2.2 Договору.