Постанова ВГСУ від 25.05.2016 року у справі №914/3215/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 914/3215/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Іванової Л.Б., Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р.у справі№914/3215/15 господарського суду Львівської області за позовомУправління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Зіронька"прозобов'язання повернути об'єкт оренди (виселення) та стягнення неустойкиза участю представників

позивача - Чижович І.З., дов. №2302-вих-1845 від 24.05.2016р.;

відповідача - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіронька" про зобов'язання повернути об'єкт оренди (виселення) та стягнення неустойки.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2015р. у справі №914/3215/15 (суддя Яворський Б.І.) позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіронька" звільнити шляхом виселення з орендованого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху площею 146,6 м2 та підвалу - 151,0 м2, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Дорога Кривчицька, 1. Стягувач: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіронька" на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради 10550 грн. неустойки та 2436 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя - Кордюк Г.Т., судді: Гриців В.М., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2015р. у справі №914/3215/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради у задоволенні позову та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, зазначаючи про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2015р. у справі №914/3215/15.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Зіронька" зазначає про безпідставність та необгрунтованість вимог касаційної скарги Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та просить відмовити у її задоволенні, залишивши без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2000р. між Управлінням комунального майна департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зіронька" (орендар, відповідач) укладено договір №7714 оренди нежитлових приміщень, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі Патенту №399 від 15.02.2000р. на право оренди приміщень здав, а орендар прийняв в оренду з 08.02.2000 р. до 08.02.2015 р. терміном на 15 років у користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Дорога Кривчицька, 1, 1-ий поверх - площею 146,6м 2, підвал - 151,0 м2. Призначення приміщень - магазин (п.2 договору).

Розмір орендної плати становить 355,21 грн. з ПДВ з 08.02.2000р. (п.3 договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п.5 договору).

При припиненні або розірванні договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю протягом 15-ти днів звільнений об'єкт оренди по акту прийому-передачі нежитлових приміщень ЖЕКу в належному санітарно-технічному стані, обумовленому договором оренди (п.15.6 договору).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, підставою виникнення спору у даній справі стало та, що за твердженням Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавця), останнє листом №2302-вих-633 від 27.02.2015 р., скориставшись своїм правом як орендодавець не продовжувати дію договору оренди з відповідачем, надіслало останньому повідомлення про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди. Проте у зв'язку з тим, що орендоване приміщення орендарем повернуто не було, позивач звернувся з позовом у даній справі до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіронька" про зобов'язання повернути об'єкт оренди (виселення) та стягнення неустойки в розмірі 13070 грн. у зв'язку з неповерненням майна.

Частково задовольняючи позовні вимоги Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, суд першої інстанції, врахувавши умови зазначеного вище договору, ч.1 ст.11, ст.526, ч.1 ст.759, ст.764, 785 Цивільного кодексу України, ст.2, ч.2 ст.17, ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.193, ч.1 ст.283 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що позивач у визначений законом строк належно повідомив орендаря про припинення договірних відносин, а тому в орендаря виник обов'язок повернути об'єкт оренди, який він не виконав. Відтак, суд дійшов висновку, що вимога позивача про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіронька" з нежитлових приміщень є правомірною та підлягає задоволенню, як і вимога про часткове стягнення з відповідача на підставі ст.785 Цивільного кодексу України неустойки на суму 10550 грн. за неповернення орендованого приміщення, з урахуванням сплати відповідаечм 2520 грн., враховуючи, що підстава для її стягнення виникла після набрання чинності Цивільним кодексом України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд, з посиланням на ст.ст.759, 763 Цивільного кодексу України, ч.4 ст.284 Господарського кодексу України, Постанову Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 р., якою затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку, п.3.8.1.1, 3.8.2.1, 3.8.2.3 Порядку пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" №211 від 12.05.2006 р. дійшов висновку, що наданий позивачем та наявний у матеріалах справи фіскальний чек та реєстр рекомендованих відправлень не підтверджують надіслання позивачем повідомлення відповідачу про припинення договірних відносин, а тому спірний договір оренди є пролонгованим на той самий термін на тих самих умовах, зважаючи на неналежне повідомлення орендодавцем орендаря про наявність у нього заперечень, щодо припинення договору у зв'язку з закінченням терміну на який його було укладено.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки вважає його помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах права з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно приписів ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частинами 1,2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами обох інстанцій досліджено наявний у матеріалах справи лист позивача №2302-вих-633 від 27.02.2015 р., адресований відповідачу про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди від 28.02.2000р., укладеного між сторонами у справі. Тобто, як встановлено судами, зі змісту даного листа вбачається, що Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець, який наділений повноваженнями розпоряджатись спірним об'єктом оренди) скористалось наданим йому законом правом на відмову у пролонгації спірного договору з відповідачем. Водночас, як вбачається зі змісту рішення та постанови у даній справі, суди дійшли різних висновків стосовно способу реалізації даного права позивача, шляхом відправлення зазначеного листа за допомогою послуг поштового зв'язку та підтвердження цього належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наданий позивачем в підтвердження надіслання зазначеного вище листа про припинення договору оренди від 28.02.2000р. фіскальний чек від 02.03.2015р. в якому зазначено, зокрема, "список №563" та реєстр рекомендованих відправлень б/н від 02.03.2015р. не породжують юридичних наслідків для сторін, оскільки не підтверджують надіслання відповідачу позивачем повідомлення про припинення договірних відносин.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки вважає його необґрунтованим та здійсненим всупереч встановленим обставинам справи з помилковим застосуванням норм права з огляду на наступне.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 р. затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку, у п.п. 66-68 яких визначено, що у разі відправляння згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії, що включається до одного списку, кількість примірників списків та необхідність подання їх в електронному вигляді визначається оператором поштового зв'язку. До списку включаються поштові відправлення, поштові перекази, згруповані за способом пересилання. Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список згрупованих внутрішніх рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей засвідчується підписом відповідального працівника цієї особи. Підписи скріплюються відповідними печатками (за наявності). Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.

Водночас, розрахунковим документом згідно даних правил визначено документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку. Аналогічне положення міститься і в Наказі Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12.05.2006р. №211 "Про затвердження та введення в дію Порядку пересилання поштових відправлень", при цьому уточнено, що касовим чеком є чек, що друкується реєстратором розрахункових операцій, який підтверджує факт надання послуги. Таку ж правову позицію займає і Вищий господарським суд України, роз'яснивши її у п.2.1 свого Інформаційного листа від 13.04.2008 р. №01-08/208, згідно якого: розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, поштова квитанція тощо), може вважатися доказом надсилання іншій стороні (сторонам) у справі копії позовної заяви, апеляційної або касаційної скарги тощо.