Постанова ВГСУ від 25.03.2015 року у справі №922/5966/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Справа № 922/5966/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого, доповідача),

Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" на ухвалу господарського суду Харківської області від 25 грудня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2015 року у справі №922/5966/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технології обладнання" до товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" про стягнення суми, -

Встановив:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Технології обладнання" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" про стягнення 359188,70 грн. основного боргу, 12032,82 грн. пені, 989 грн. 3 % річних, 4408,68 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 17959,44 грн. штрафу, посилаючись на порушення відповідачем умов договору № 36 від 25 квітня 2014 року про поставку обладнання в частині розрахунків.

Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на обладнання та нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, а також на грошові кошти, що знаходяться на певних розрахункових рахунках останнього.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 грудня 2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2015 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково. До вирішення спору по суті в межах заявлених позовних вимог у розмірі 394578,64 грн. накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на певних розрахункових рахунках відповідача, та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності відповідачу: нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 69,9 м2 по пр-ту Тракторобудівників, 59/56 у м. Харкові, та нежитлові приміщення 1-го поверху № 3/14 в літ. "А-1" загальною площею 166 м2 по вул. Тарасівській, 2, у м. Харкові. В іншій частині заяви відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить ухвалу та постанову у справі в частині накладення арешту на нерухоме майно скасувати.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Сторони у справі не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Накладаючи арешт на нерухоме майно, що належить відповідачу на праві приватної власності, а також на грошові кошти, що знаходяться на певних розрахункових рахунках відповідача, господарський суд виходив з того, що посилання позивача на положення ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України є обґрунтованим, а наведені заходи є адекватними позовним вимогам, спрямованими на попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача та забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

В задоволенні заяви в частині накладення арешту на рухоме майно - обладнання, що належить відповідачу, судом відмовлено, оскільки такі заходи можуть стати суттєвим обмеженням для відповідача та заважатимуть веденню ним господарської діяльності в зв'язку з тим, що таке обладнання задіяне у технологічному процесі підприємства - відповідача.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, залишивши ухвалу про забезпечення позову у справі без змін. Крім того, апеляційним судом зауважено, що після накладення місцевим судом арешту на розрахункові рахунки відповідача, останній, 24 грудня 2014 року, відкрив новий розрахунковий рахунок в Казначействі України.

Проте, з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для накладення арешту на нерухоме майно відповідача погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (ст. 65 Господарського процесуального кодексу України).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 394578,64 грн. за договором поставки № 36 від 25 квітня 2014 року.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач послався на норми ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України та те, що відповідач може розпорядитися майном, що знаходиться у нього у власності, та грошовими коштами, та відчужити їх на користь інших осіб для ухилення від виконання рішення суду, що може призвести до ускладнення виконання судового рішення у справі в разі задоволення позову або зробити таке виконання неможливим.

Разом з тим, належних і допустимих доказів, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували посилання позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, або наведення відповідного обґрунтування своїм доводам позивачем не надано.

Проте, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, попередні судові інстанції, всупереч положень п. 1 ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, наклали арешт як на нерухоме майно, що належить відповідачу на праві приватної власності, так і на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача, не визначивши, при цьому, вартості кожного об'єкту нерухомості, що впливає на правильність висновків попередніх судових інстанцій щодо розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на кілька об'єктів нерухомості та наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і розміром позовної вимоги. Крім того, суди не встановили обставин, які б свідчили про можливе вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги позивачем або подання ним позову до суду, як і не надали належної правової оцінки доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі, щодо знаходження арештованого нерухомого майна в заставі за певним договором іпотеки.

Разом з тим, посилаючись на ту обставину, що після накладення місцевим судом арешту на розрахункові рахунки відповідача, останній, 24 грудня 2014 року, відкрив новий розрахунковий рахунок в Казначействі України, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що даний рахунок відкрито відповідачем до моменту винесення місцевим судом ухвали про забезпечення позову від 25 грудня 2014 року.