ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2015 року Справа № 6/47 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЖитлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-23"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід11.12.2014у справі№6/47Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-23"простягнення сумиза участю
- позивача:Шевченко О.М. (довіреність від 31.12.2014р.)- відповідача:1) Гордієнко І.В. (довіреність від 09.08.2013р.) 2) Вінник В.С. (довіреність від 09.08.2013р.),В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) просило з урахуванням зменшення позовних вимог, прийнятих судом до розгляду, стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-23" (далі - відповідач) 8906,93 грн. - заборгованості, 2 079,52 грн. - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повністю виконав свої зобов'язання за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення щодо оплати поставлених послуг за період з жовтня 2005 року по листопад 2006 року.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2014 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Коротун О.М., Гаврилюк О.М.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 8 906,93 грн. боргу, 1 994,95 грн. інфляційних втрат, в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.08.1997 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсеналець-23" (абонентом) укладено договір №04619/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та приймання від нього каналізаційних стоків, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, визначених цим Договором, та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65.
Згідно п.3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Також у даний період з жовтня 2005 року по листопад 2006 року позивачем здійснювалось постачання відповідачу питної води для потреб гарячого водопостачання та її водовідведення. Як стверджує позивач, забезпечення житлового будинку відповідача у спірний період питною водою, що йшла на виготовлення гарячої, здійснювалось від виносного бойлеру №80, який знаходиться на балансі теплопостачальної організації. Факт споживання гарячої води від вищевказаного бойлеру не є спірною обставиною та визнається сторонами.
Підставою скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2013, постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 у справі №6/47 та направлення справи на новий розгляд Вищий господарський суд України у постанові від 14.05.2014 вказав те, що у іншій справі Господарського суду міста Києва №13/99-65/162-2012 судом вирішено спір між тими ж сторонами і на підставі того ж договору про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, надані за період з грудня 2006 року по листопад 2010 року, тобто і в частині, що розглянута судами у даній справі №6/47 (з жовтня 2005 року по лютий 2007 року).
Під час нового розгляду справи судами встановлено, що відповідно до письмових та усних пояснень наданих позивачем у судових засіданнях, заявленим періодом до стягнення заборгованості є жовтень 2005 року - листопад 2006 року включно. В свою чергу, акт звірки розрахунків та Розрахунок позовних вимог до боржника - ЖБК "Арсеналець" були виконані за період з жовтня 2005 року по лютий 2007 року (включно), у зв'язку з тим, що відповідач вже після подачі позову сплатив частину заборгованості і тому, щоб показати цю часткову виплату зобов'язання, дані акти були виготовлені на більш пізній період. Таким чином, у зазначеній справі позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з жовтня 2005 року по листопад 2006 року, який не є тотожним з заявленим періодом у справі №13/99-65/162-2012.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що відповідно до чинних нормативно-правових актів на період, за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, за воду для потреб гарячого водопостачання повинен був платити споживач, тобто відповідач.
Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій повністю оплаченими є послуги за холодне водопостачання та водовідведення і предметом розгляду у суді є стягнення з відповідача 8 906,93 грн. основного боргу з використаних потреб гарячого водопостачання та водовідведення.
Згідно приписів статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1). Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч.2). Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах (ч.3). Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч.5).
Відповідно до п.12.17. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65, (в редакцій чинній з 04.02.2005) розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.
Пунктом 12.3. вказаних Правил було визначено, що розрахунки за воду здійснюються з житлово-експлуатаційними організаціями та ЖЕК - один раз на місяць, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.
Положення статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" про те, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) набрали чинність 26.04.2014.
Отже, вірним є висновок судів, що на період з жовтня 2005 року по листопад 2006 року нормативно-правовими актами обов'язок з оплати води для централізованого гарячого водопостачання був встановлений саме для споживачів.
Перевіривши розрахунок боргу та інфляційних втрат, суди дійшли висновку, що борг підлягає стягненню в заявленому розмірі, а сума інфляційних втрат позивачем завищена.
Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до договору № 04619/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення позивач зобов'язався постачати відповідачу питну воду приймати від нього каналізаційні стоки, а відповідач сплачувати за вищезазначені послуги на умовах, визначених цим Договором, та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65, якими в п.12.3 передбачено здійснення розрахунків за воду, в тому числі, що йде на гаряче водопостачання, житлово-експлуатаційними організаціями та ЖЕКами.
На укладення окремого договору з теплопостачальною організацією, де було б передбачено оплату гарячої води у вигляді теплової енергії, відповідач згідно встановлених обставин справи не посилався.
Тому, враховуючи викладене, відповідач не спростував висновків судів попередніх інстанцій про необхідність сплати ним за воду, що поставлялась йому за договором №04619/4-13, і йшла на гаряче водопостачання у період з жовтня 2005 року по листопад 2006 року до набрання чинності нормативними актами, що по-іншому регулювали вказане питання.
Оскільки судами при винесенні оскаржених рішень норм права не було порушено, підстав для їх скасування немає.
Сервіси для юристів